РОЗДІЛ 2
ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АРМІЇ УНР
2.1. Воєнно-політичне становище УНР та його вплив на виховання військовослужбовців
Однією з найголовніших засад для розбудови державних структур, в першу чергу національної армії, організації національно-патріотичного виховання особового складу, що визначає воєнно-політичне становище в цілому, є воєнно-політична обстановка. Вона впливає на морально-психологічний стан військ, а це в свою чергу позначається на якості виконання ними бойових завдань. Тому державне керівництво, готуючись до війни, завжди повинно враховувати її у роботі з військовослужбовцями і вживати заходів щодо створення умов для успішної бойової діяльності своєї армії. Воєнно-політична обстановка - це сукупність характерних особливостей воєнно-політичних відносин між державами (їх коаліціями), іншими суб'єктами політики, в тому числі збройними силами. Суттєвою ознакою воєнно-політичної обстановки є взаємозв'язок її політичного і власне воєнного змісту. За умовами розвитку в УНР в 1918-1920 рр. можна вважати її воєнно-політичною обстановкою в умовах війни [52, с.318].
Суб'єктів воєнно-політичних відносин, що впродовж 1918-1920 рр. мали стосунки з новоутвореною УНР, умовно можна поділити на дві групи:
1. Держави, що були географічними сусідами України, або ті держави, які хоча і не межували з Україною, але впливали на хід подій в Україні, в тому числі і за допомогою військової сили.
2. Організації та рухи, що мали власні військові формування і прагнули створити (відновити) за допомогою їх свої державно-політичні об'єднання (держави) і мали свої інтереси на території України. Сюди ж певною мірою можна віднести і ті сили, які провокували військово-політичні заколоти. Вони також впливали на внутрішньополітичне становище в Україні та успішність діяльності українських військ на фронтах, а також на морально-психологічний стан старшин і козаків, сприяючи розвиткові стану невизначеності серед них.
Перша група: Західно-Українська Народна Республіка, Радянська Росія, Німеччина, Австро-Угорщина, Польща, Румунія, Франція, Греція.
Друга група включає Білу армію генерала А.І. Денікіна, військові формування під проводом Н.І. Махна і українських повстанців, що не мали твердої політичної орієнтації.
Коротко визначає ситуацію І.Мазепа: "Це була доба господарської руїни і великої загальної анархії. Фронт мінявся безперестанно. Уряд і центральні державні установи не мали постійного місця осідку. Боротьба велася без належної зброї та постачання, проти ворога в багато разів сильнішого, при байдужому або й зовсім ворожому відношенні до української справи цілого світу" [109, с.16].
Воєнно-політична обстановка, що складалася в Україні протягом 1918-1920 рр. характеризується наступними тенденціями:
1. Більшість суб'єктів воєнно-політичних відносин або не визнавали незалежної УНР та права українців на власну державність, або приймали до уваги цей факт, але лише з метою реалізації власних економічних, політичних, військових та інших завдань. В цьому разі їх приваблювали в першу чергу людські і природні ресурси України, тоді як незалежна українська держава, як така, їх не цікавила, тобто сам факт існування УНР вважався тимчасовим, а врахування цієї обставини - вимушеним.
2. Період 1918-1920 рр. в Україні характеризується тим, що всі суб'єкти воєнно-політичних відносин для вирішення своїх завдань повною мірою використовували наявну військову силу. Тогочасні умови забезпечення свого самостійного існування вимагали від новоутворених держав якнайшвидшого створення власних національних армій, як одного з найважливіших атрибутів державності та гарантії свого суверенітету. На той час вони мало користувалися політичними засобами подолання спірних проблем, в першу чергу територіальних і політичних, а спиралися на свої військові формування з метою їх вирішення. Уряд УНР не завжди враховував ці важливі обставини, що безперечно негативно впливало на процес військового будівництва в УНР та національно-патріотичне виховання особового складу наявних військових з'єднань і частин Армії УНР.
3. Політична ситуація тієї доби вимагала, щоб молоді держави, що постали в результаті руйнації великих імперій, мали надійних союзників, які могли допомогти матеріально або військовою силою. Відтак прагнення молодих держав до вступу в коаліцію саме з такими союзниками було надзвичайно яскравою тенденцією. Для Польщі, наприклад, таким союзником стала Франція та інші держави Згоди, для російського Білого руху - вони ж. Новоутворена Українська Народна Республіка таких союзників знайти не змогла, хоча уряд Директорії здійснював певні спроби в цьому напрямі.
4. У зовнішній політиці Директорії УНР яскраво проглядається тенденція на застосування як політичних так і військових засобів. Не знайшовши можливості порозуміння ні з одним із своїх сусідів та державами Згоди, УНР вимушена була вступити у війну з ними, хоча українські політичні лідери розуміли, що кожен з противників зокрема був сильніший за українську армію.
Протягом більш як двох років з осені 1918 до кінця листопада 1920 р. воєнно-політична обстановка була нестабільною і мала свої особливості. Тому з метою їх висвітлення автор проводить її періодизацію.
1-й період охоплює другу половину листопада 1918 року до літа 1919 р., коли Директорія УНР прийшла до влади і змушена була вступити у війну з поки що єдиним противником - Радянською Росією, в результаті якої зазнала поразки, але утримувала плацдарм в районі Кам'янця-Подільського до липня 1919 р.
2-й період починається з липня 1919 р., коли Армія УНР, з'єднавшись з Українською Галицькою Армією, почала похід на Київ - Одесу, і з вересня 1919 року вступила у війну з Білою армією Денікіна. Закінчується він в грудні 1919 р.
3-й період включає 1920 рік, коли Армія УНР здійснює Зимовий похід у тил Білої армії, а також спільно з польськими військами бере участь у війні з Радянською Росією. Він закінчується 21 листопада 19