РОЗДІЛ 2.
МОДЕЛЮВАННЯ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ПРОЦЕСУ
САМОРЕАЛІЗАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ
2.1. Теоретичні основи моделювання педагогічної системи, яка сприяє
самореалізації особистості
Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу
і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та
навколишніх. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття
не може не зачіпати проблем освіти й виховання. Сьогодні не тільки педагогічні,
а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, екологічні катастрофи,
загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та
моралі тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня
епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та
теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в
освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають
можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі
передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал
освіченої людини й вироблення адекватної педагогічної стратегії.
Освіта є вагомим соціальним інститутом, покликаним готувати молоде покоління до
життя, що не вичерпується передачею знань з основ наук, формуванням умінь та
навичок. Розвиток і функціонування освіти визначаються всіма чинниками й
умовами існування суспільства. Потрібна побудова нової моделі школи в
соціальному й культурному контексті як соціального інституту, що постійно
змінюється й оновлюється, як вагомого чинника суспільних змін. Сучасна освіта
повинна стати тією галуззю соціокультурної життєдіяльності, де відбувається
становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної відповідати за долю
цивілізації й культури, захищати загальнолюдські цінності, творити, цілісний
гуманний світ (культурологічний; гуманістичний; аксіологічний, системний
підхід). Чимало дослідників (Е. Бодрова [37]; Я. Коломинський [139] та інші)
обстоюють побудову цілісного процесу здобуття знань, адекватного життю,
органічному комплексу гуманітарних, соціально-історичних, природничих, наукових
та художніх дисциплін, об'єднаних спільністю гуманістичних смислів і
духовно-моральної мети. Освіту вони розглядають як процес особистісного
саморозвитку та самореалізації, що відбувається на кожному віковому етапі, як
розуміння-співпереживання світу та себе (культурологічний, діалогічний,
системний, синергитичний, індивідуально-творчий та особисто-діяльний підходи) в
єдності зовнішнього та внутрішнього.
Мірилом досягнення освіти виступає особистість учня, а не знеособлені утворення
типу технологій навчання, організації навчально-виховного процесу; розвиток
особистісно-смислової сфери людини, ознакою якої є ставлення до дійсності, її
переживання та усвідомлення цінності.
Проте в сучасній освітній практиці розвиток, підмінюється трансформацією знань,
умінь та навичок учням, формуванням зовнішніх, а не внутрішніх, відносно
глибинних особистісних утворень (самосвідомість, система ціннісних орієнтацій -
аксіологічний та контекстний підхід); наявна дидактична домінанта, підвищена
увага до інтелектуального формування на противагу особистісному становленню.
Поступово змінюються уявлення про розвиток дитини, які розглядають не тільки у
вузько інтелектуальному, раціоналістичному, а в значно ширшому
особистісно-смисловому плані. Освітній розвиток людини — це розвиток інтелекту;
емоційно-вольової, моральної сфер; впевненості в собі та самоприйняття;
самостійності, автономності, неконформності; позитивного ставлення до світу;
мотивації самовдосконалення, самоактуалізації та самореалізації. Згідно з
гуманістичною психологією та педагогікою головну цінність усієї системи освіти
закладено в здатності відкривати, зберігати індивідуальні цінності освіти у
своїх вихованців, формувати в них „живе знання", в якому значення інтегроване,
а смисл афективно забарвлений.
Представники сучасної гуманістичної педагогіки та психології вважають
провідними в освіті людини творчі функції - гуманітарну, культуротворчу та
функцію соціалізації. Сутністю гуманітарної функції є збереження й відтворення
екології людини, її тілесного, духовного здоров'я, особистої свободи,
моральності, захист основних психічних потреб дитини (безпека, любов, повага,
гідність). Для цього освіта покликана закласти особистісні механізми розуміння,
взаєморозуміння та співробітництва. Культуротворча функція дає змогу
накопичувати, зберігати й розвивати культуру, сприяти національній і
загальнолюдській культурній ідентифікації. Соціалізація є процесом входження
індивіда в суспільство, „акумулювання", інтеріоризації суспільного досвіду в
спільній діяльності та спілкуванні, в наслідок чого формується соціальний
статус та позиція, самосвідомість, відповідальне ставлення до світу, ціннісні
орієнтації. Для забезпечення особистості, рефлексії, соціальної визначеності.
Виходячи з гуманістичних позицій (Е. Бодрова [37], можна стверджувати, що зміст
освіти повинен базуватися в комплексі на таких підходах: аксіологічному,
гуманістичному і культурологічному (введення учнів у світ цінностей та надання
допомоги у виборі особистісно-значущої системи ціннісних орієнтацій);
пошуковому та індивідуально-творчому (забезпечення школярів науковими знаннями
про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як основу духовного розвитку);
полісуб'єктивний (діалогічний) та особистно-діяльнісному (формування і розвиток
у учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, потрібних для
самореалізації
- Киев+380960830922