РОЗДІЛ II
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ
СОЮЗІ
2.1. Закономірності та етапи розвитку соціальної сфери Євросоюзу
До середини XX сторіччя Європа підійшла до історичного етапу свого розвитку,
коли об'єднувальні ідеї перестали носити умоглядний характер і почали
втілюватися в конкретне буття. Європейська соціальна ідея виконує особливу роль
в об'єднанні держав і народів. Адже в її основі лежить не тільки прагнення до
соціальної справедливості, але і розуміння того, що ця мета може бути досягнута
лише об'єднаними зусиллями всіх народів Європи. Європейський Союз взяв на
озброєння європейську соціальну ідею, що еволюціонувала під впливом різного
перебігу західної філософської і соціологічної думки, у тому числі сучасної.
При визначенні напрямів діяльності і виборі пріоритетів, а також викладі цілей
і завдань Співтовариства явно відчувався вплив теорій індустріального і
постіндустріального суспільства, соціального ринкового господарства, держави
загального добробуту та ін. Особливо наочно це виявилося при формуванні
соціальної політики. На ній не могли не залишити відбиток численні теорії, що
отримали в останні десятиріччя широке розповсюдження на Заході, і, ставлячи
перед собою завдання осмислити виниклі кризові ситуації, знайти шляхи їх
подолання. Зокрема, це такі теорії: соціальних конфліктів (Д. Боулдинг, Г.
Дарендорф і др.), соціальної дії і соціальною стратифікації (М. Вебер),
соціального пристосовування (Ж. Піаже, Р. Мертон), соціальної мобільності (П.
Сорокін). Ідея соціальної інтеграції була розроблена Т. Парсонсом і підхоплена
його послідовниками, будучи своєрідним теоретичним осмисленням об'єднувальних
процесів, у тому числі в Європі.
Наш аналіз соціальної сфери ЄС не буде повний без розуміння самого поняття
“соціальна сфера”. Традиційний підхід до розуміння меж поля та ролі соціальної
сфери, сформував обмежене та спрощене розуміння цього поняття. Характеризуючи
сутність та структуру соціальної сфери, більшість авторів зосереджується лише
на певних галузях, певних діях урядів, метою яких є забезпечення існування
людини, її матеріальних і до певної міри духовних потреб, тобто досліджується
однобічний зв’язок між виробництвом, суспільством, державою та людиною.
Найбільш розповсюджені визначення соціальної сфери окреслюють її як ту частину
економіки, що безпосередньо пов’язана з кінцевими потребами людини сім’ї,
соціальних груп, суспільства та їх задоволенням. До соціальної сфери
зараховуються галузі економіки, які, на думку авторів, стоять найближче до
людини у тому розумінні, що напряму пов’язані своєю діяльністю з людьми, як
споживачами благ та послуг, отримувачами доходів. Водночас не враховується той
очевидний факт, що сам термін соціальний – суспільний, пов’язаний із життям та
відносинами між людьми у суспільстві, націлює на розуміння всеосяжного
соціального поля, безперспективності існування людини поза її взаємозв’язками,
регульованими певними об’єктивними зв’язками з іншими людьми. Зв’язки ці не
обмежуються якоюсь певною сферою, у даному разі – соціальною, хоча, звичайно,
можна і потрібно розрізняти системи зв’язків безпосередніх і опосередкованих,
прямого прояву та впливу, і впливу на цілі, дії та результати як окремої
людини, так і суспільства в цілому через цілу низку взаємовпливів, тобто
опосередковано.
Між економічною інтеграцією і соціальним розвитком існують прямі зв'язки,
обумовлені тим, що зниження транзакційних витрат на різних етапах розвитку
Співтовариства завжди призводило до поліпшення соціального становища
європейців. Посилення та поглиблення економічної інтеграції наприкінці 90-х
років XX ст. привело до синергетичного ефекту конвергенції соціальних рівнів
країн-членів ЄС, а відтак інтерес з боку фахівців до методологічної суті
об’єднання Європи та виокремлення “соціальної складової” (аргументів),
пов’язаних із цим, суттєво зріс.
Процес інтеграції європейських держав став набирати силу, проходячи різні по
інтенсивності і складності відрізки шляху. Що стосується кроків у сфері
економіки, інституційного устрою, то з самого початку робота йшла по чітких
конкретних схемах, хоча, звичайно, вносилися доповнення і модифікації залежно
від економічної і політичної кон'юнктури. Соціальна сфера із самого початку
зіткнулася з труднощами, пов'язаними з різноманітністю і самобутністю країн, що
входять до складу Співтовариства, їхніми національними особливостями, різним
рівнем розвитку систем соціального захисту населення. Соціальна політика в цей
період розглядалася національними державами як суто внутрішня справа, і
будь-які спроби регулювання її на наднаціональному рівні натрапляли на протидію
як державних властей, так і організацій трудящих – профспілок. Подібної ж точки
зору дотримувались і підприємці, що вважали за краще самостійно влагоджувати
трудові конфлікти і взагалі трудові відносини. В тих же країнах, де успішно
функціонували системи соціального захисту, організації трудящих побоювалися, що
втрата суверенітету в цій сфері призведе до зниження їхньої ефективності і
втрати соціальних завоювань, і їм доведеться поступитися своїми правами. В
найрозвиненіших державах-членах ЄС виражалися побоювання з приводу того, що
спроби перейти до загальної соціальної політики призведуть до соціального
демпінгу, і що в ході формування єдиного ринку матиме місце процес зрівнювання
з державами, що мають низькі показники.
І теоретики інтеграції, і уряди держав вважали, що перехід до загального ринку
позначиться на соціальному розвитку двояким чином. Його довготривалий
позитивний ефект має прояв у посиленні конкур
- Киев+380960830922