РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВИХ ТА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ПІДГОТОВКИ СТАРШИНСЬКИХ КАДРІВ
Одним з першочергових завдань державного будівництва в любий історичний період було створення та зміцнення боєздатності національних збройних сил. Історичний досвід засвідчує, що наявність навченої і вишколеної власної армії у переломні моменти розвитку нації, може докорінно вплинути на хід перетворень, стати гарантом і опорою національного державного будівництва.
В свою чергу ефективна діяльність збройних сил у значній мірі залежить від наявності освічених, національно-свідомих військових фахівців. Прийнято вважати, що для підготовки офіцерських кадрів Військове міністерство повинно мати військові навчальні заклади, які є невід'ємною частиною єдиної системи військової освіти держави.
Тому в період Української революції 1917-1921 рр. питання підготовки військових кадрів для національного війська, створення нормативно-правової бази військової освіти вирішувалися одночасно і в процесі будівництва українських збройних сил.
Це був період, коли український народ у важких умовах кривавого протиборства закладав підвалини своєї державності, створював власну армію, готував військові кадри для захисту завоювань Української революції.
Доречною, на нашу думку, буде коротка характеристика структури підготовки старшинських (офіцерських) кадрів, яка існувала на території України в загальній системі військової освіти Росії на початок 1917 року.
Практично до середини ХІХ ст. в Україні не здійснювалась підготовка офіцерських кадрів для потреб армії. Малоросійські дворяни не відразу отримали навіть можливість вчитися у військово-навчальних закладах Росії.
Першими військово-навчальними закладами на території України, які готували офіцерів армії та флоту були засновані у XVIII ст. Київська інженерна школа (1747 р.) та військово-морські навчальні заклади у Херсоні та Миколаєві.
Заснування шкіл, які давали б середню освіту і відкривали шлях до офіцерського корпусу, в історії України пов'язано, перш за все, із потребами Чорноморського флоту, особливо після приєднання Криму до Росії у 1783 р. Тому у 1786 р. в Херсоні відкривається 2-й Морський корпус з програмою навчання такою самою, як і в 1-му Морському корпусі у Петербурзі. Обидва Морські корпуси давали вищу на той час воєнно-морську освіту. Згодом вони реорганізувалися. Так Херсонський Морський корпус у 1794 р. переводиться до м. Миколаєва і перетворюється на середній навчальний заклад - морський кадетський корпус, а з 1798 р. це вже штурманське училище [8]. У 1793 р. у Миколаєві відкривається морське артилерійське училище [51].
Подальший розвиток військової освіти в Україні до реформ 60-х років ХІХ ст. був пов'язаний із поширенням на її території середніх військових навчальних закладів - кадетських корпусів.
Ще у 1820 р. дворянство Слобідсько-Української губернії запропонувало утворити в м. Харкові військове училище для влаштування на службу 40 молодих дворян (за іншими даними - 80). У 1823 р. був отриманий дозвіл Олександра І та дані відповідні вказівки начальнику Департаменту воєнних поселень графу Аракчеєву на утворення в Харкові училища під іменем Харківського кадетського корпусу. Але пізніше, вже при Миколі І заснування його було відмінене, а губернія приписана до Полтавського кадетського корпусу [67, с. 96-97].
У квітні 1830 р. були затверджені Статут військово-навчальних закладів та проект утворення губернських кадетських корпусів. За цим проектом намічено було відкриття ще 10 кадетських корпусів в доповнення до існуючих, в тому числі у Полтаві та Єлисаветграді в комплекті на 400 вихованців кожний [50, с. 10]. Губернські кадетські корпуси засновувалися з метою дати можливість малолітнім дворянам виховуватися для служби військової поблизу їх родин. Трохи пізніше, у 1833 р. рішення про відкриття кадетського корпусу у Єлисаветграді було спростоване і одночасно прийнято рішення про заснування такого корпусу у Києві, приписавши до нього усі губернії, раніш приписані до Єлисаветградського корпусу [67, с. 47-48].
Відкриття кадетських корпусів в Україні відбулося: Петровського Полтавського - 6 грудня 1840 р. [50, с. 15]; неранжированого (у складі двох рот на 100 чоловік кожна) Володимирсько-Київського - у 1851 р. Останній був ліквідований у 1857 р., а замість нього 30 серпня 1857 р. відкритий Володимирсько-Київський кадетський корпус на 400 чоловік [52, с. 108.;67, с. 47-48, 105].
Взагалі це були не єдині кадетські корпуси, що готували офіцерські кадри в Україні. Наприкінці ХІХ ст. армія відчувала серйозний некомплект офіцерів, особливо по штатам воєнного часу. Саме тому наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. були створені вісім нових кадетських корпусів, а безпосередньо в Україні - два: у 1899 р. - Одеський, у 1900 р. - Сумський [48, с. 312].
Таким чином, в Україні, починаючи з 1840 р., діяли чотири кадетські корпуси за винятком періоду 1865-1882 рр., коли вони перетворювалися на військові гімназії.
Кадетські корпуси представляли собою привілейовані загальноосвітні закриті навчальні заклади. Більшість їх вихованців були з дворянських родин. Але історії створення кадетських корпусів в Україні притаманні деякі особливості.
Так, ініціаторами заснування Сумського кадетського корпусу були "цукрові королі" Сумщини Харитоненки, які добивалися його утворення і надали для цього первинні великі кошти. Наслідком цього факту було те, що дві третини місць в ньому відводилось купецьким синам, що не відповідало загальному дворянському характеру кадетських корпусів [66, с. 57-58].
Реформа кадетських корпусів розпочалася з 1863 р. В результаті перебудови їх спеціальні класи послужили базою для утворення військових училищ, а загальноосвітні перетворені на військові гімназії - середні загальноосвітні заклади, які готували до подальшого навчання у військових училищах.
У квітні 1865 року у військові гімназії перетворені Петровсько-Полтавський та Володимирський Київський кадетські корпуси
- Киев+380960830922