РОЗДІЛ 2: CОЦІАЛЬНА ДЕТЕРМІНОНВАНІСТЬ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ЕМІГРАЦІЙНИХ ПОТОКІВ З УКРАЇНИ
2.1. Динаміка та основні напрямки еміграційних потоків
У другій половині XX століття процес міграції населення активізувався у всьому світі, і в Україні зокрема. Значні економічні перетворення, кардинальні геополітичні зрушення, що нерідко супроводжуються соціальними катаклізмами, спонукають до переїзду мільйонів людей. За оцінками Світового банку, понад 100 мільйонів чоловік живуть нині не в тих країнах, де вони народилися. Серед них майже п'яту частину становлять біженці [51; с.11].
Масштаби, інтенсивність, нові напрямки і форми міграційної мобільності населення перетворились у невід'ємний і важливий атрибут соціальної реальності і сучасного українського суспільства, які обумовлюють необхідність вивчення можливих наслідків впливу міграцій на характер та зміст соціальних процесів у тих суспільствах, які їх приймають. Гострою проблемою стає потреба в розробці, на основі отриманого знання, прогнозованих варіантів соціокультурних змін, а також, відповідно, практичних, соціальних рішень до оптимізації в новому соціальному просторів емігрантів у суспільствах до яких вони прибувають.
Масштаб і складність міграцій, які спостерігались після 1990-х років, на теренах України не були зафіксовані раніше, а їх наслідки перевершили всі сподівання. Відносини між процесом міграції і соціальними змінами стали більш складними, ніж на попередніх історичних етапах. Міграційні процеси виявились важливим фактором соціального перетворення, як в суспільствах які приймають мігрантів, так і в суспільствах які породжують міграцію.
Міграційні процеси в кінці XX-го на початку XXI-го століття в світі та в Україні суттєво відрізняються від попередніх. Вони характеризуються зміною напрямків, переміщень та інтенсивністю міграційних потоків, появою нових типів міграції. Численні дослідження в цій галузі засновані на різних теоретичних підходах. Аналіз міграційних теорій дозволяє прослідкувати декілька тенденцій, які переважають у вивченні територіальних переміщень. В соціології на сьогодні немає єдиної парадигми в поясненні соціальних фактів та явищ. У вивченні міграції переважав структурно-функціональний підхід. Але до вивчення явища міграції недостатньо застосовувати лише моделі раціонального пояснення поведінки. Існує достатньо багато прикладів того, що серед людей, які знаходяться в однакових умовах, не всі готові змінити місце проживання, а лише ті хто суб'єктивно готовий до цього.
Сучасні західні дослідження концентрують свою увагу на соціальних зв'язках, мереж та взаємозв'язку декількох рівнів, підкреслюючи роль індивідів та домогосподарств при пізнанні того, що їх поведінка структурно обумовлена соціальним контекстом.
Аналізуючи міграційні процеси, важливо звертати увагу на позиції суб'єктів у соціальному просторі та ресурси якими вони володіють. Одним із ресурсів, який має особливе значення в останній час є соціальні сітки, які забезпечують нові можливості для оптимальної життєдіяльності індивідів в умовах суспільства, яке трансформується.
В сучасний період змінюється ставлення людини до свого життя, до власної долі, до своєї біографії. Відбувається характерний зріст суб'єктивних факторів у міграційній поведінці. А значно впливають на формування соціальних мотивів міграції наступні фактори:
- вплив оточення на прийняття рішення про міграцію (сім'я, друзі);
- посилення ролі моделей стійких взаємозв'язків між людьми (соціальних сіток) в прийнятті рішення про міграцію і при виборі нового місця проживання;
- появою нового типу особистості, для якої переміщення саме по собі є цінністю, ствердженням свободи а не реакції на зовнішні проблеми або бажанням уникнути їх.
Саме такий розгляд суб'єктивної оцінки власної поведінки учасниками процесу міграції розширюють межі розуміння особливостей його протікання в різних географічних, демографічних, соціально-економічних, політичних, культурних та інших умовах.
У результаті значних геополітичних змін на просторах колишнього СРСР, утворення незалежної Української держави, демократизації суспільного життя, зокрема спрощення процедури перетину кордону і зміни місця проживання, економічної кризи та падіння життєвого рівня населення зовнішньо міграційні процеси в Україні після І991 року зазнали суттєвих змін. Їхній характер, склад та спрямованість набули нового значення. Стало можливим масове повернення на батьківщину депортованих та репресованих. На важливий елемент міграційної ситуації перетворилася така категорія мігрантів як біженці. Виїзд населення у більш розвинуті та багаті країни, в першу чергу висококваліфікованих спеціалістів, змусив говорити про "відплив умів". Досить гострою виявилася проблема нелегальної міграції, складність якої обумовлена тим, що Україна виявилася неготовою ні законодавчо, ні організаційно до її розв'язання.
Виїзд з території вже незалежної України з різних, передусім соціально-економічних причин у 1990-ті роки, порівняно великої кількості громадян, на тимчасове або постійне проживання за кордон отримав назву четвертої хвилі української еміграції. Порівняно із процесами міграції з України у попередній (радянський період) слід зазначити їх масштабність, зокрема, міграційний оборот України з іншими радянськими республіками щорічно складав у середньому по 1,5 млн. осіб. Українська робоча сила широко залучалася до освоєння цілинних земель, віддалених районів Сибіру, Крайньої Півночі, Далекого Сходу [70, с.73].
У сучасний період, головною ознакою міграцій між Україною та державами СНД та Балтії після розпаду єдиної держави було зменшення чисельності мігруючого населення. На початку 90-х рр. міграційний оборот був практично вдвічі меншим від середнього показника для попереднього десятиліття і не перевищував 700 тис. на рік. З часом, ця тенденція посилювалася. У 2002р. міграція була у вісім разів меншою, ніж на початку 9