РОЗДІЛ 2.
ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ ОСІБ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ
ОБМЕЖЕННЯМИ
2.1. Політична соціалізація функціонально обмежених громадян у сучасному
політичному процесі
У демократичному суспільстві процес політичної соціалізації передбачає
формування політичної терпимості, толерантного ставлення до іншої думки і чужої
політичної позиції, готовність до політичного діалогу, здатність до компромісів
і політичного консенсусу. За таких умов у сфері політики переважають непрямі,
опосередковані, приховані форми соціалізації. Більше того, першочергового
значення надається таким соціальним інститутам, які не мають яскраво вираженого
політичного характеру або й зовсім не є політичними, наприклад, сім'я чи
релігійні організації.
У противагу цьому, процес політичної соціалізації у недемократичному,
тоталітарному суспільстві спрямований на забезпечення єдності суспільства через
придушення волі особистості, яка стає перешкодою на шляху здійснення
"суспільних завдань". Він здійснюється через нав'язування певної системи
політичних та ідеологічних цінностей та орієнтацій. Засобами соціалізації у
таких суспільствах є національна або класова ідея, формування безмежної довіри
до вождя; необхідність підкорення особистих інтересів суспільним; тощо. Тобто
такий режим обмежує політико-соціалізуючі впливи сім'ї, релігійних організацій,
тих автономних соціальних інститутів, які важко проконтролювати. Велике
значення надається державній системі соціалізації підростаючого покоління
(державна система освіти, державні молодіжні союзи). Безпрецедентних масштабів
набуває розвиток засобів масової агітації і пропаганди, політичної освіти мас.
Окрім того, будь-яка прогалина в цілеспрямованому політико-соціалізуючому
впливі компенсується за рахунок латентної дії. Тобто у цій ситуації реальна
політична соціалізація складається не стільки як результат нормованої офіційної
політико-соціалізуючої стратегії, скільки під впливом стихійних
соціально-політичних факторів і умов.
Для України є характерними риси політичної соціалізації як демократичного так і
тоталітарного режимів.
Що ж стосується осіб з функціональними обмеженнями, проблема їх політичної
соціалізації дуже рідко перебуває у центрі уваги як політиків, так і вчених.
Деякі аспекти цього питання висвітлюються у працях науковців, однак у науці
поки що не склалося системне й цілісне бачення новітніх підходів до політичної
залученості функціонально обмежених громадян. У зв'язку з цим виникає
необхідність додаткових досліджень з метою осмислення цілого комплексу питань,
пов'язаних із змістом й проблемами участі інвалідів у політичному житті.
Зазвичай дослідники виокремлюють три основних підходи до розуміння процесу
політичної соціалізації: інтеракціоністський, структурно-функціоналістський та
когнітивістський [12; 49; 141].
Прихильники інтеракціоністського підходу Дж.Мід, Ч.Кулі, А.Шюц переконані, що
політична соціалізація відбувається через накопичення власного досвіду і
духовну взаємодію з оточуючими людьми. Причому така взаємодія може бути
гармонійною, плюралістичною, конфліктною та гегемоністською [12].
Структурно-функціоналістський підхід найбільш докладно обґрунтував Т.Парсонс.
За його теорією особистість "вбирає" у себе суспільні цінності у процесі
спілкування зі значущими групами чи індивідами. Наслідування визначених
цінностей стає частиною мотиваційної структури політичної соціалізації. Цей
механізм включає процеси імітації та ідентифікації, що спираються на почуття
поваги.
Когнітивістський напрямок вивчення соціалізації представляють Д.Брюнер,
П.Гренфільд та ін. Він трактує цей процес як придбання навичок адекватно
реагувати на вимоги соціального середовища, навчання виконанню соціальних
ролей.
Дослідження показало, синтез цих підходів найточніше відображає політичну
соціалізацію осіб з функціональними обмеженнями. Проте найбезболісніше подолати
стан відчуження від суспільства інваліди спроможні через ототожнення себе із
різноманітними групами та об'єднаннями функціонально обмежених людей.
Об'єднуючись у соціально-політичні угрупування, вони долають бар'єрність
суспільства, формують зв'язки особистого статусного становища з цінностями
соціальної спільноти осіб з функціональними обмеженнями і разом з тим агрегують
свої соціально-політичні запити. Тобто, як було виявлено, особливістю
політичної соціалізації людей з функціональними вадами, є домінуючий вплив
політичних факторів через підтримку діяльності політичних партій та рухів, які
є найбільш впливовими в процесі формування їх політичних орієнтацій, політичної
поведінки і свідомості. Це підтверджується високою часткою – 53,8 % з осіб з
функціональними обмеженнями, що належать до різноманітних громадських
організацій.
Взагалі, багатьох політиків наразі хвилює проблема особистості. Адже людина, її
інтереси, політичні та ціннісні орієнтації є мірою політики, рушійним початком
політичної активності партій і рухів. Але досі цей аспект ніколи не
досліджувався з погляду суспільної консолідації. Дивує і той факт, що ніколи не
приділялося потрібної уваги великій суспільній групі –функціонально обмеженим
особам. Ніколи не ставилося завдання раціоналізації політики шляхом
комплексного вивчення політичних орієнтацій людей з обмеженнями та акумуляції
їх політичних інтересів.
Поки що інтегрування осіб з функціональними обмеженнями у середовище здорових
людей обмежується лише організацією соціального оточення, яке формує поле
міжособистісних стосунків і задовольняє одну з важливих потреб – у спілкуванні.
Крім того, одним із нових напрямків роботи з інвал
- Киев+380960830922