Міжнародні стандарти рівноправ'я та захисту прав жінок та практика України.

Розділ II
СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ВПРОВАДЖЕННЧЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ
РІВНОПРАВ'Я ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК У
ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
2.1. Теоретичні питання та механізми імплементації міжнародно-правових
стандартів щодо регулювання правового становища жінок в Україні
Оскільки проблеми реалізації норм міжнародного права у внутрішньодержавному
праві добре і всебічно розроблені у національній доктрині міжнародного права,
вважаємо за необхідне зосередити увагу на трансформації міжнародних стандартів
рівноправ'я і захисту прав жінок у законодавстві України.
Одна з перших проблем – термінологічна.
У сучасних дослідженнях міжнародного права не бракує термінів для відобра­ження
процесу реалізації норм міжнародного права. В одних авторів – це його
"функціонування", "міжнародно-правове регулювання", "міжнародно-правовий
вплив", в інших – "міжнародне право здійснення", "імплементація норм
міжна­род­ного права", "здійснення норм міжнародного права", "застосування",
"виконання", "дотримання", "використання", "правозастосування" тощо. Цей
численний термінологічний апарат використовується здебільшого стосовно одного і
того ж правового стану [125]. На термінологічну плутанину в цьому питанні
звертав також увагу академік НАН України Ю.С. Шемшученко, який зауважував, що
не має чіткого уявлення про те, у чому полягає відмінність підходів між
гармонізацією, адаптацією, імплементацією, уніфікацією, стандартизацією,
уніформізацією та ін. На його думку, найбільш точно сутності взаємодії
українського та європейського права відповідає термін "гармонізація" [126].
Хоча він розглядав це питання у взаємовідносинах з європейським правом, це, на
нашу думку, цілком справедливо і у відносинах українського з міжна-родним
правом.
Але в національну науку були занесені і частіше вживаються саме терміни
"імплементація" та "інкорпорація", які нібито точніше відображають процес
реалізації норм міжнародного права. При цьому найвагомішим аргументом на
користь такої точки зору її прихильники [127] називають те, що ряд конвенцій
має спеціальні статті під назвою "імплементація". Хоча з цим не погоджується
В.Г. Буткевич, який наводить інші терміни, що їх вживають у міжнародних
конвенціях: а саме термін "імплементація" (буквально – здійснення)
найпоширеніший в національній теоретичній, законодавчій та правозастосовчій
практиці [128].
П.М. Рабинович визначає імплементацію міжнародних актів як здійснювану
міжнародними і державними органами діяльність з втілення норм та інших положень
цих актів у національну юридичну практику [129]. Отже, з точки зору теорії
міжнародного права імплементація є окремою стадією втілення прав та обов'язків
суб'єкта в його поведінку у механізмі міжнародно-правового регулювання.
А.І. Дмитрієв, у свою чергу, розглядає імплементацію як здійснення
міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм, що спрямоване, насамперед, на
виконання міжнародно-правових норм, а також створення на міжнародному та
внутрішньодержавному рівнях умов для цього. Спираючись на загальну теорію
держави і права, А.І. Дмитрієв виділяє чотири форми імплементації норм
міжнародного права:
дотримання норм права;
виконання норм права;
використання норм права;
застосування норм права [130].
Щодо гармонізації національного законодавства з міжнародним правом, то з
визначального змісту цього терміна її слід розуміти як встановлення найбільш
тісного зв'язку між нормами національного і міжнародного законодавства, що
полягає у досягненні оптимального співвідношення між ними у напрямі створення
єдиної органічної системи. Гармонізація в цьому розумінні є постійно діючим
процесом, який не має визначеного кінцевого обмеження у часі [131]. Теоретично
можна припустити, що вершиною, або кінцем, такого процесу гармонізації буде
момент повного злиття національного законодавства з міжнародним правом. Більше
того, на певному етапі розвитку національного законодавства оптимальна
гармонізація національного законодавства з міжнародним правом є показником
цивілізованості держави, суспільства [132].
Безумовно, ці загальні положення мають безпосереднє відношення і до теми
дослідження щодо реалізації, тобто імплементації міжнародних стандартів
рівноправ'я і захисту прав жінок у законодавстві, внутрішньодержавній практиці,
у т.ч. і в Україні. Власне національна імплементація має місце тоді, коли таку
діяльність здійснюють державні органи, вдаючись до відповідних національних
юридичних засобів.
Що стосується саме міжнародних стандартів прав людини, у тому числі рівноправ'я
та захисту прав жінок, то їх імплементація відбувається за такими стадіями:
1. Державне визнання прав людини. Відбувається шляхом їх проголошення,
закріплення у Конституції та інших законах, участі держави у прийнятті та
ратифікації відповідних міжнародних актів.
2. Етапізація здійснення прав людини. Йдеться про необхідність виділення серед
них, по-перше, тих, для використання яких у суспільстві, державі вже існують
усі необхідні загальносоціальні умови й засоби (передовсім, економічні,
матеріальні), або ж тих, реалізація яких не вимагає відчутних матеріальних
затрат. До цієї групи найчастіше належать права особистісні ("громадянські") і
політичні. До другої групи слід віднести права людини, здійснення яких, так чи
інакше, вимагає значних витрат, насамперед, матеріальних. Це зазвичай права
фізичні й економічні. Якщо у розпорядженні суспільства, держави є засоби,
необхідні для забезпечення ре-ального здійснення кожним громадянином певного
права, що належить до другої групи, тоді така можливість може бути забезпечена
і юридичними га