РОЗДІЛ 2
Експериментально-діагностичне вивчення психологічних засобів профілактики "професійного вигорання" вчителів
У даному розділі показано можливості експериментально-діагностичного вивчення психологічних засобів профілактики "професійного вигорання"; обґрунтовано концептуально-методичну модель емпіричного дослідження психологічних засобів профілактики "професійного вигорання" вчителя; виділено психологічні засоби-прийоми та засоби-знаряддя профілактики "професійного вигорання"; проаналізовано параметричні особливості "професійного вигорання" вчителів; експериментально вивчено соціально-демографічні та професійно-кваліфікаційні детермінанти "професійного вигорання" і ресурси особистісно-професійного становлення педагога.
2.1. Концептуально-методична модель дослідження психологічних засобів профілактики професійного вигорання" вчителів
Дослідження психологічних засобів профілактики "професійного вигорання" вчителів є актуальною проблемою сучасної педагогічної психології. Успішна професійна самореалізація неможлива без вміння знаходити, накопичувати та розпоряджатися ресурсами її забезпечення і протидії "професійному вигоранню". Сам по собі факт зацікавленості феноменом "професійного вигорання" є свідченням успіху політики реальної гуманізації професійної діяльності людей, що відноситься до типу "людина-людина", проте він ще не може гарантувати належної якості запроваджуваних психотехнологій. Необхідна розробка науково обґрунтованих програм їх упровадження на основі доказових експериментально-психологічних моделей емпіричної верифікації теоретичних припущень.
Ми виходимо з того, що експериментально-психологічна модель - "це мисленнєво уявлювана або матеріально реалізована система змінних, яка відображає досліджувану реальність і здатна заміщувати її так, що її вивчення дає нову інформацію про залежності, що вивчаються" [70, с.90].
Окреслюючи психологічні засоби профілактики "професійного вигорання", відштовхуємося від уявлення про
1) прояви "професійного вигорання";
2) чинники "професійного вигорання";
3) ресурси попередження та подолання "професійного вигорання".
Засоби психопрофілактики "професійного вигорання" розглядаємо в двох значеннях:
1. Засіб як прийом, спосіб дії для досягнення чого-небудь.
2. Засіб як знаряддя (предмет, сукупність пристосувань) для здійснення діяльності.
Психологічні засоби-прийоми профілактики "професійного вигорання" є як натуральними (у розумінні Л. Виготського) психічними функціями - реактивними особистісними утвореннями фахівця, що вибірково викликаються ситуативними стрес-факторами і проявляються спонтанно, згідно з існуючими в індивіда психологічними захистами і перцептивними "фільтрами", так і вищими (культурними, знаково опосередкованими) психічними функціями, що формуються в процесі інтеріоризації певних патернів міжособистісних взаємодій, засвоєння наочних взірців раціонального (усвідомленого, відрефлексованого), адекватного (енергетично економного, співмірного із об'єктивною загрозою чи професійними викликами) та творчого (конгеніального внутрішнім інтенціям і полімотиваціям їх втілення у соціально-професійному середовищі) реагування на ситуації педагогічного спілкування.
У той же час засоби-знаряддя є не просто зовнішніми психотехнічними "пристосуваннями", процедурними маніпуляціями, що ніяк не співвідносяться з системою внутрішніх готовностей до стимуляції певного виду. Психологічні засоби як знаряддя профілактики "професійного вигорання" вчителя є артефактами різної етиології. За М. Коулом, артефакти - це матеріальні об'єкти, виготовлені людиною, знаряддя її трудової діяльності, а також психологічні знаряддя в розумінні Л. Виготського, О. Лурія та інших. Артефакти уособлюють первинну сутність матеріального і символічного в людському пізнанні, що узгоджується з уявленнями М. Вебера про людину як про тварину, підвішену в павутині смислів, яку вона сама і сплела", вбачаючи в культурі таку павутину [72, с. 146]. Слідом за М. Вартофським, М. Коул характеризує артефакти (включаючи у знаряддя і мовлення) як "... об'єктивацію людських потреб і намірів, уже насичених когнітивним і афективним змістом" [72, с. 145].
З. Карпенко доводить, що психологічні знаряддя - це універсальні функціональні органи (за термінологією О. Ухтомського), які існують в інтеріндивідному просторі як "знак - для - інших", тобто значення, і "знак - для - мене", тобто смисл або індивідуально прочитуваний символ. Знаки як носії значення належать до загальнолюдського або властивого даній культурі фонду інформації, що робить можливою продуктивну комунікацію, взаєморозуміння і взаємодію.
"Знак - для - мене" з самого початку особистісний, індивідуально вибірковий. Він - прямий індикатор свободи духу конкретної людини і виявляється уже в немовляти. Отже, первинно соціокультурні знаки-знаряддя постаються перед людиною своєю символічною (смисловою) стороною - одні її приваблюють, інші - відштовхують. Синкретичне (суцільне, нерозчленоване) сприйняття творить первісну досвідому канву, на якій пізніше проявляються узори ціннісно-смислової свідомості. Символічна картина світу, що складається на рівні інтуїтивного, дологічного пізнання, доповнюється згодом критичною роботою розуму. Так, і А. Менегетті, і М. Мерло-Понті, і К. Роджерс стверджують, що пізнання спочатку відбувається на тілесному, організмічному, чуттєво-феноменологічному рівні, а розвиток особистості супроводжується виведенням організмічного рівня сприймання на активний рівень нашої свідомості [60, с. 57 - 58]
Необхідність феноменологічного плану В. Зінченко аргументує наступним чином: "Феноменологія - це місце інтеріоризації ... засобів медіації, місце, де здійснюється побудова внутрішнього плану діяльності, де проходять внутрішні рухи душі, переплавляються і зароджуються людські сутнісні сили, які дають імпульси до породження нових форм поведінки, діяльності, свідомості, в тому числі імпульси до екстеріоризації вн