РОЗДІЛ 2
Тенденції структурних зрушень і фактори формування
галузевої структури сільськогосподарських підприємств
в умовах трансформації форм власності
ТА господарювання
2.1. Аналіз напрямів та тенденцій зрушеннь у галузевій структурі
сільського господарства Харківської області
Сільське господарство належить до базових, життєзабезпечуючих галузей, стан та
ефективний розвиток якого безпосередньо впливає на функціонування всієї
національної економіки. В аграрному секторі нині працює майже п’ята частина
усіх зайнятих, зосереджена значна величина основних фондів, виробляється десята
частина валового внутрішнього продукту, і у ньому разом з харчовою
промис-ловістю створюється понад 60 % загальнодержавного фонду споживання. У
2006 р. це становило, відповідно, 17,5 %, 4,8 % і 8,7 % [141, с. 115–145]. По
своєму значенню сільське господарство займає особливе місце серед інших галузей
матеріального виробництва. Воно призване забезпечити населення країни у самому
головному Ї продуктах харчування. „… Виробництво продуктів харчування, Ї писав
К. Маркс, Ї є найпершою умовою життя безпосередніх виробників і всякого
виробництва взагалі…“[142, с. 184–185].
Забезпечення високої конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва
та продукції його переробки на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення
рівня продовольчої безпеки держави на основі нарощування виробництва продуктів
харчування, поліпшення її якості і збалансованості за поживними елементами, а
також забезпечення більшої доступності кожної людини до продовольчих ресурсів
для здорового харчування є стратегічним пріорітетом соцільного та економічного
розвитку України. Вирішення цих життєво важливих завдань залежить, у першу
чергу, від послідовного здійснення активної аграрної політики, спрямованої на
швидке подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації
підприємств АПК до ринкових умов, зміцнення їх фінасового стану, утвердження в
перспективі України як держави з високоефективним експортоорієнтованим
сільським господарством.
З перших днів набуття незалежності в Україні був проголошений курс на
пріоритетний розвиток села. Однак, незважаючи на те, що процеси реформування
відносин власності і господарських структур на селі здійснюються з перших років
незалежності України, як відмічають академіки О. Онищенко, В. Трегобчук,
В. Юрчишин, стратегічно цільове призначення реформ не були підкріплені
практич-ними засобами і стали причиною глибокої аграрної кризи [143].
В Україні аграрна реформа як інструмент державної політики у сільському
господарстві передбачала роздержавлення і приватизацію та створення
рівноправних організаційно-правових форм господарювання ринкового напрямку.
Перший етап (1991–1993 рр.) розпочався з прийнятим у січні 1992 р. Закону
України «Про форми власності на землю», а у березні того ж року Ї нової
редакції Земельного Кодексу. У відповідності до цих документів, поряд з
державною признавалася приватна і колективна власність на землю. Цей этап
аграрної реформи був переломний, оскільки у сільському господарстві ще
зберігалися елементи адміністративного регулювання земельних відносин, які були
успадковані від радянських часів, з одночасним формуванням національної
законодавчої бази для проведення реформи земельних та майнових відносин. У цей
період проводиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продовольчих,
починається розвиватися нова форма підприємництва Ї фермерські господарства.
На другому етапі (кінець 1993–1996 рр.) на основі постанов Верховної Ради та
Указу Президента „Про невідкладні заходи по прискоренню земельної реформи у
області сільськогосподарського виробництва“ (від 10 листопада 1994 г.)
здійсню-валася практична реалізація основних положень аграрної реформи та
Земельного Кодексу. Виходячи із цих документів формувалася і передавалася у
колективну власність земля колективних сільськогосподарських підприємств.
Третій етап (1997–1999 рр.) характеризувався паюванням земель колективної
власності і видачею сертифікатів на право власності на земельну долю (пай), що
створили передумови для приватизації і передачі земельних ділянок в оренду. У
зв’язку з цим виникла необхідність урегулювання оренди землі. У 1997 р. виданий
Указ Президента «Про аренду землі», а у 1998 р. був прийнятий відповідний
закон. Разом з тим законотворча робота у країні по цим питанням відбувається
надто повільно, багато питань залишалося неврегульованим. Це стосується, перш
за все, спільній приватній власності на землю; передачі землі в оренду, що
знаходиться в колективній власності; захисту прав власників земельних та
майнових паїв.
Четвертий етап (грудень 1999 р. і по теперішній час) характеризується
особ-ливими змінами в реформуванні майнових та організаційно-економічних
відносин, які відбулися після прийняття 3 грудня 1999 р. Указу Президента
України «Про невікладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору
економіки».
У результаті проведених заходів була створена нова соціально-економічна та
організаційна структура аграрного виробництва країни, основним принципом якої є
принцип приватної власності. У Харківській області на базі 440 господарств, що
підлягали реформуванню, на 01.01.2007 р. створено 306 сільськогосподарських
підприємств, із них: господарських товариств Ї 185, приватних підприємств Ї 79,
виробничих кооперативів Ї 19, державних підприємств Ї 19, підприємств інших
форм господарювання Ї 4 [144, с. 113]. Державна форма підприємств збереглася
лише в учбово-дослідних господарства, які спеціалізуються на виробництві
насін-невого матеріалу, вирощуванні племінної худоби та пти
- Киев+380960830922