РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Обстеження вагітних проводилось за даними вивчення анамнезу, загальноклінічного
та спеціальних методів дослідження.
Для виявлення антитіл до цитомегаловірусу застосовано імуноферментний аналіз,
здійснюваний за допомогою тест-системи “ЦМВ-скрин” з використанням стандартних
наборів моноклональних антитіл. Визначались IgG та IgM. Результати аналізу
оцінювались при спектрофотометрії (довжина хвилі 492 нм) та вважались
позитивними за наявності IgM та IgG>1:800 оптичних одиниць. Наявність IgM є
показником гострого процесу, IgG – хронічного процесу, а у високих титрах
сигналізує про його загострення. Поряд з імуноферментним аналізом визначались у
крові ДНК до ЦМВ методом полімеразної ланцюгової реакції. Поза
загальноклінічними дослідженнями (загальний аналіз крові та сечі, залишковий
азот крові, артеріальний тиск, група крові і резус-приналежність, коагулограма
та ін.) проводились такі дослідження: бактеріологічні дослідження крові на
TORCH-інфекцію та виділень з піхви, стан імунологічної реактивності організму
вагітних, показники місцевого імунітету, ультразвукове дослідження плода і
плаценти, кардіотокографія плода, гормони фетоплацентарного комплексу.
Дослідження проводились у динаміці за триместрами вагітності при різних методах
лікування.
Всі вагітні оглядалися терапевтом і у разі необхідності окулістом та
невропатологом.
Кардіотокографія плода проводилась за допомогою кардіомонітору “Біомедіка”
(Італія) протягом 30 хвилин зі швидкістю руху стрічки 1см/хв.
Для оцінки стану плода розраховувались такі показники: базальна частота
серцевих скорочень (БЧСС), кількість, амплітуда і тривалість акцелерацій,
пов’язаних з рухом плода, амплітуда миттєвих осциляцій (АМО), кількість,
глибина і тривалість спонтанних децелерацій, пов’язаних з рухами чи
фізіологічною переймою. Відомо, що нормальна БЧСС плода становить 120-160
уд/хв. Збільшення ЧСС понад 160 уд/хв характеризує фетальну тахікардію,
зменшення ЧСС нижче 120 уд/хв – фетальну брадікардію. Збільшення ЧСС, пов’язане
з його рухом чи з переймою, розцінюється як акцелерація, і уповільнення ЧСС при
цьому – децелерація.
Ультразвукове дослідження плода і плаценти проводилось за допомогою
ультразвукового апарату ALOKA– 630 SSD (Японія). Ознаками хронічної дисфункції
плаценти вважали синдром затримки розвитку плода (СЗРП), відхилення показників
плацентометрії в порівнянні з нормативами, невідповідність ехоструктурної
зрілості плаценти гестаційному віку, наявність невеликих ділянок відшарування,
низька плацентація, маловоддя, пригнічення рухової та дихальної активності
плода.
Критерії ефективності лікування: досягнення нормативних біометричних показників
ФПК, тенденція до ехоструктурного “дозрівання” плаценти, підвищення оцінки
біофізичного профілю плода [41].
Гормони фетоплацентарного комплексу (естріол, естрадіол, прогестерон і
плацентарний лактоген ) визначали радіоімунним методом за допомогою
діагностичних наборів “ХОП”; “БОХ”; “АНБ” , наборів “Стерон Е2 -І125 ,” “Стерон
Е3- І125,” “Стерон П - І125,” “Стерон Пл-І125.”
У вагітних, за якими велось спостереження, проводили також дослідження вмісту
CD3 – Т-лімфоцитів у крові (%), CD19 – В-лімфоцитів, CD4 – Т-хелперів, CD8 –
Т-супресорів і CD16/56 – натуральних кілерів за допомогою методу проточної
флуориметрії на цитофлуориметрі “FACScan” фірми “Becton Bickisan” з
використанням моноклональних антитіл вітчизняного виробництва серії ІКО; рівня
сироваткових IgG, IgM, IgA; у виділеннях з піхви – показники місцевого
імунітету (IgA, IgM, IgG), секреторний імуноглобулін IgA та С-3 компонент
комплементу ( R. Mancini et al., 1965); циркулюючих імунних комплексів. Поряд з
цим визначали в сироватці крові та виділеннях із піхви лізоцим – сухим порошком
культури micrococlens eisoleicticus; фагоцитарну активність нейтрофілів в
сироватці крові – методом проточної цитофлюрометрії.
У сироватці крові вагітних визначали також вміст інтерферону (Ф.І.Єршов,
1996).
Вивчення мікрофлори піхви проводили шляхом посіву виділень на ряд
диференційно-діагностичних середовищ: кров’яний агар, жовтково-соляний агар,
середовище Ендо, Сабуро та MRS. Ідентифікацію виділених культур проводили на
аналізаторі “Квантум – 2” фірми АВВОТТ (США).
З метою профілактики та лікування цитомегаловірусної інфекції до 28 тижнів
вагітності призначали (при наявності IgG у значних титрах) у першій половині
вагітності, починаючи з 12 тижнів: прегнавіт по 1 капсулі на день щоденно;
спленін по 2 мл внутрішньом’язово протягом 10 днів; інфлюцид – гомеопатичний
засіб рослинного походження, призначений для профілактики і лікування вірусних
інфекцій та підвищення захисних властивостей організму. До його складу входять
аконіт аптечний, бріонія, іпекакуана, гельземій вічнозелений, фосфор і
посконник пронзенолистий. Інфлюцид призначали по 2 таб. тричі на день протягом
2-х тижнів.
При виявленні IgM призначали лаферон по 1 ампулі (1 000 000 МЕ)
внутрішньом’язово протягом 5 днів, при поєднанні з вагінітом - у вигляді
аплікацій у піхву; прегнавіт і цитотек – внутрішньом’язово 1 раз на 3 дні (по 5
ін’єкцій). При наявності вагінозу призначали вагілак, вагініту – тержинан (1
раз на день протягом 10 днів). Після лікування тержинаном (у випадку вагініту)
призначали вагілак за тією ж схемою. При наявності IgM чи IgG у високих титрах
після 28 тижнів вагітності призначали: прегнавіт по 1 капсулі двічі на день;
Т-активін по 1 ампулі внутрішньом’язово протягом 5-7 днів; спленін
внутрішньом’язово по 2 мл протягом 10 днів; інфлюцид або лаферон; зовіракс
(ацикловір) в таблетках по 20
- Київ+380960830922