РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ
ТА ШЛЯХІВ РОЗВИТУ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
ТА ЇЇ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ВИРОБНИЦТВА
2.1. Зарубіжний досвід розвитку ринкової інфраструктури
Стан і розвиток ринкової інфраструктури в наш час по-різному впливають на розвиток виробництва в різних країнах. Тому зробимо короткий огляд і порівняння впливу держави на розвиток інфраструктури і впливу ринкової інфраструктури на економічне зростання виробництва в країнах з перехідною економікою і в нових індустріальних країнах (Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань).
Характерною ознакою країн з перехідною економікою є радикальні зрушення в структурі органів державної влади. Це викликає порушення економічної стратегії і недостатню визначеність стратегічної мети. В умовах переходу до ринкової економіки головною стає політика лібералізації: заходи щодо лібералізації цін, зниження бюджетного дефіциту, антиінфляційна політика, приватизація державної власності приймалися за стратегічні напрямки. Але досвід багатьох країн свідчить про те, що це - лише складові економічної стратегії.
Нестабільна ринкова економіка підсилює будь-яке стихійне втручання. У той самий час вона легко піддається впливу держави. Стратегічна ціль економіки має постійно змінюватися. Найефективнішою вважається стратегія, за якої активне державне втручання здійснюється на ранніх етапах реформи, а потім поступово частина управлінських функцій передається приватним економічним суб'єктам (в міру їх готовності). Економічна стратегія може бути націленою на лібералізацію зовнішньої торгівлі, однак вона призводить до зростання конкурентного тиску і загрожує національним виробникам. Лібералізація має успіх після проведення структурної перебудови і на основі активної промислової політики. Без відповідної підготовки вона пригнічує виробництво. Тому державі необхідно вчасно приймати рішення щодо відмови від заходів, які вже виконали своє призначення й перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосується обсягу державного капіталу в провідних галузях, податкової, грошово-кредитної політики, регулювання цін тощо.
Деякі галузі не витримують міжнародної конкуренції під час занадто швидкого "відкриття" національної економіки. Результатом є спад виробництва і підвищена потреба в імпортних товарах у цих галузях. Нові індустріальні країни (Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) та Японія застосовували поступовий допуск іноземних конкурентів на внутрішні ринки, поєднували його з активним розвитком експортних виробництв. Для ефективної конкурентної боротьби в цих країнах було створено мережу так званих інститутів зростання: великих промислово-торговельних груп, банків розвитку, фінансових корпорацій, органів із стимулювання малого підприємництва. Держава в цих країнах продовжувала відігравати визначальну роль у формуванні та здійсненні економічної стратегії і після здійснення економічної лібералізації: за допомогою спеціальних інститутів зв'язку бізнесу та уряду. Отже, єдиний спосіб зайняти гідне місце на світовому ринку для країн з перехідною економікою - це реалізація активної державної стратегії [34].
Активною, спрямованою на розвиток пріоритетних конкурентоспроможних виробництв з розгалуженою мережею господарських зв'язків, експортних галузей і на імпортні обмеження була промислова стратегія в нових індустріальних країнах. Орієнтація на високотехнологічні галузі довела свою перспективність. У 1970-1980 роках середньорічні темпи зростання ВВП в цих країнах становили 9,4% проти 5,8% у країнах, що розвиваються [58].
Новим індустріальним країнам властивий низький рівень інфляції, яка в середньому за 1961-1990 рр. становила 7,5%. У 1980-1992рр. зростання середнього ВВП на душу населення становило у Південній Кореї 7,1%, Тайваню - 6,1%, Таїланді - 5,8% [120].
Важливим для нас є і китайський досвід. Приклад Китаю свідчить про те, що для успіху реформ необхідно зменшити бар'єри до ринку новоствореним підприємствам, диверсифікувати власність, встановити фінансові стимули для менеджерів, виходячи з особливостей національної специфіки. Еволюційне перетворення командної економіки у ринкову може відбуватися високими темпами за соцiально прийнятним шляхом. Політика вирівнювання доходів та підтримки розподілу за працею дала змогу в Китаї уникнути надмірного розшарування та напруженості в суспільстві. Отже, активне державно-адміністративне втручання у послідовність економічних реформ виявилося дуже важливим для забезпечення ефективності економічної стратегії Китаю.
Прикладом вдалої побудови ринкових трансформацій за антикризовою програмою була "Стратегія для Польщі" віце-прем'єр-міністра уряду Польщі Г. Колодка, який здійснив перехід від "шокової терапії" до політики економічного зростання. Антикризова програма складалася з 14 завдань. По кожному з них надавався "діагноз" сучасного стану, визначалися цілі державної стратегії, засоби побудови необхідних ринкової інфраструктури та структури ринку, потенційні загрози і критерії виконання. Було досягнуто узгодженості заходів державної політики із стратегією соціально-економічного розвитку. Суб'єкти господарювання знали, що можна очікувати від держави, й відповідно будували власні стратегії зростання.
Отже, в Польщі перебудова інфраструктури економіки стала одним із напрямків економічної стратегії держави. Уряд Польщі в 90-х роках активно сприяв інвестуванню в перспективні галузі, полегшенню доступу малих та середніх фірм до кредитів, підтримці інновацій, маркетингових досліджень, експортних кредитів. У регіонах з надлишковою робочою силою створювалися пільги для трудомістких галузей, здійснювалися державні інвестиції у розвиток технічної інфраструктури. У 1998 р. уряд прийняв графік приватизації до 2001 р., яким передбачався продаж всіх державних підприємств та секторів включно з їх інфраструктурою. Паралельно уряд Польщі розпочав підготовку до приватизації телекомунікаційної системи країни та крупних банків. Польща має високий середні