РОЗДІЛ 2
ЕЛЕМЕНТИ ВИДАВНИЧОГО ДОГОВОРУ
2.1. Проблематика суб'єктного складу відносин
у видавничому договорі
2.1.1. Автор та його правонаступники як сторона видавничого договору. Склад учасників видавничих договірних відносин досить широкий. Це - автори, спадкоємці, організації-правонаступники, організації, які займаються видавничою діяльністю (видавництва, видавці, видавничі організації).
Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від статі, віку, громадянства і стану дієздатності. Авторські права виникають відразу, як тільки досягнутий творчий результат і він втілюється в об'єктивну форму, яка забезпечує йому його сприйняття іншими особами. При цьому немає значення, обнародуваний твір чи ні, чи є він повністю закінченим, чи являє собою ескіз або начерк. Не впливають на визнання особи автором форма, призначення і цінність створеного ним твору. Для визнання особи автором від неї не вимагається виконання будь-яких формальностей, або будь-якої згоди чи угоди. Право на твір належить дійсному творцеві, справжньому автору - тому, хто його створив ?54, 93?1). Автор як самостійна особа може бути стороною у видавничому договорі. До визначення терміна "автор" науковці і законодавець підходять однаково і зазначають, що автор - це фізична особа, творчою працею якої створено твір. Таку ж точку зору підтримує і автор дослідження.
Авторами можуть бути неповнолітні діти. При цьому неповнолітні віком від 15 до 18 років укладають видавничі договори самостійно, а за неповнолітніх віком до 15 років договори укладають від їх імені батьки або опікуни. Нерідко буває так, що на стороні автора виступають кілька осіб (співавторів). Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
При цьому під спільним характером праці розуміється не спільний процес праці, а спільно досягнутий результат. Співавтори можуть працювати над твором спільно від початку і до кінця; кожний з них може створити будь-яку окрему частину твору; один з них може доопрацювати результат іншого і т.д. Важливо не те, в якій формі працювали над твором його творці, а те, що твір є результатом їх спільних зусиль ?54, 144?1).
Слід дійти висновку, що відсутня сумісна творча праця над твором і в ряді інших випадків, наприклад, коли особа у зв'язку із службовими обов'язками або за іншими причинами надає допомогу творцю, але результати його праці не знаходять прямого відображення у творі. Наприклад, така допомога може надаватися редактором. Необхідно відмітити необхідність, корисність і навіть творчий характер праці редактора. Але якщо редактор не виходить за рамки своїх обов'язків, він не може претендувати на співавторство. Редактор покликаний допомогти автору покращити свій твір, виправити його окремі недоліки, усунути повтори і т.д. Але всі зміни вносяться самим автором, який може погодитися або не погодитися з редактором.
Важливою умовою співавторства є також те, що внесок осіб, які претендують на співавторство, повинен носити творчий характер ?45?1). Тому при вирішенні спорів про співавторство одним із головних питань, що стоять перед судом, є визначення характеру праці, вкладеної при написанні твору. Так, багато спорів виникає з приводу творів, що створені на основі спогадів. Слід зазначити, що на практиці ці твори найчастіше виходять у світ під ім'ям автора спогадів. Це забезпечує краще сприйняття такого твору публікою, але не завжди вірно відображає внесок автора. При цьому, якщо оповідач повідомляє письменнику лише будь-які історичні факти або деталі своєї біографії, на основі яких останній створює систему художніх образів і об'єднує окремі спогади у єдиний твір, суб'єктом авторського права повинен визнаватися творець художнього твору. По цьому шляху йде судова практика. Прикладом може бути наступна справа. Є., що прожив багате на події життя, збирався втілити свої спогади в літературний твір. Але сам здійснити свій задум він не зміг і тому почав співпрацювати з літератором С. Протягом двох років Є. і С. систематично зустрічалися по 2-3 рази на місяць і Є. розповідав С. епізоди зі свого життя. Використовуючи ці розповіді, С. написав роман. Є. претендував на співавторство і виплату йому половини гонорару. Справа неодноразово розглядалася у судових інстанціях, в результаті позов Є. був відхилений. Верховний Суд виходив з того, що спогади Є. не були втілені в літературну форму, він не брав участі у розробці плану твору, у створенні системи образів і діючих осіб, тобто не брав участі у створенні багатопланового літературного твору, а лише був оповідачем окремих епізодів і фактів із свого життя [119]2).
Навпаки, автором твору повинен бути визнаний оповідач, якщо особа, яка записала його спогади не внесла нічого нового ні у зміст, ні у внутрішню форму твору, а лише виконувала технічну і редакторську роботу. На нашу думку, якщо у створенні художньої форми твору брали участь і оповідач і обробник, є всі підстави говорити про співавторство. Тобто в усіх цих випадках критерієм, за яким можна встановити дійсного автора твору, є творчий характер внеску.
Про присутність співавторства може свідчити ознака, на яку вказує діючий Закон України "Про авторське право і суміжні права". Це наявність угоди між особами про співавторство. Як вказує французький науковець Роллан Дюма [114]1), творчий внесок не може бути випадковим і в правовому відношенні має бути зафіксований у письмовій формі. Під угодою розуміється взаємне волевиявлення авторів, направлене на спільну творчу працю над твором. Воно може бути виражене у будь-якій формі і на будь-якій стадії роботи над твором. Більше того, предметом угоди може бути доопрацювання вже готового твору, якщо виникла необхідність внести у нього зміни і доповнення творчого характеру. Важливо лише те, щоб співавторство було добровільним і не порушувало нічиїх інтересів.
Угода про співавторство - це поняття введено у законодавство України із прийняттям Закону України "Про авторське право та суміжні права". Правові засади відносин між авт