РОЗДІЛ 2
АЛЬТЕРНАТИВНІ ПРАВОВІ ФОРМИ УТРИМАННЯ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ: ПРАВОВІ ЗАСАДИ.
2.1. Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім'я як самостійні правові форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Усиновлення та опіка (піклування) відносяться до традиційних правових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в сім'ю. До того ж, чинний Кодекс про шлюб та сім'ю України передбачає тільки зазначені форми.
До першочергових дій, виконання яких може забезпечити вирішення існуючих суперечностей у сучасній практиці соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, належить розвиток існуючих та створення нових, перш за все сімейних, форм утримання та виховання соціально незахищених дітей. Така діяльність держави дозволить максимально забезпечити вимоги Конвенції ООН про права дитини, яка проголошує й гарантує кожній дитині право на сімейне виховання.
Виховання як у дитячому будинку сімейного типу так і в прийомній сім'ї дитини, яка з тих чи інших причин позбавлена можливості перебувати у кровній сім'ї, спрямоване на реалізацію права дитини зростати у сімейному оточенні.
Не заперечуючи здобутків, досягнутих у справі удосконалення виховання та утримання дітей в інтернатних закладах, необхідно все ж таки віддавати перевагу сімейним формам виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Навіть найкраща робота педагогів в інтернатних закладах не може повністю відтворити природнi умови виховання дитини в сім'ї.
Сім'я є для дитини першою моделлю суспільства, яку вона безпосередньо сприймає, а взаємини у сім'ї - першими зразками міжособистісних стосунків. У дитини формуються певні ролі у сімейному оточенні, свої функції у господарському житті, соціальні взаємини з дітьми і дорослими.
Пошуки нових форм розв'язання соціально-правової проблеми утримання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування дозволили знайти новий ефективний метод подолання сирітства - дитячий будинок сімейного типу. Їх створенню передували пошуки і відкриття багатьох гуманістів і педагогів. У розвинутих країнах, де не так складно розв'язуються проблеми матеріального забезпечення сиріт, пішли шляхом створення цілих містечок для дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків. В основу форм і методів виховання в таких містечках покладено соціально-педагогічну ідею відомого австрійського громадського діяча й педагога Германа Гмайнера, який у 1949 році вперше створив дитяче селище для сиріт "SOS-кіндердорф". Ця структура розповсюдилася в багатьох країнах світу. Все це є свідоцтвом пошуку найкращих способів утримання й виховання таких дітей.
Так, вже в 1987 році була запропонована загальносоюзним Дитячим Фондом ім. В.І. Леніна нова форма виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на зразок австрійських SOS-кіндердорфів (дитячих поселень) - сімейний дитячий будинок. Правовою основою цієї форми стала постанова ЦК КПРС и Ради Міністрів СРСР від 31 липня 1987 року "О мерах по коренному улучшению воспитания, обучения и материального обеспечения детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей" [146, 123]. В ст. 15 цієї постанови пропонувалось "провести опытно-эксперементальную работу по определению оптимального типа учреждения для воспитания, обучения и содержания детей-сирот, оставшихся без попечения родителей, от их рождения до начала трудовой деятельности" [146, 123]. В розвиток даної постанови Рада Міністрів СРСР приймає 17 квітня 1988 року другу постанову - "О создании детских домов семейного типа" [146, 123] для того щоб допомогти "каждому ребенку обрести чувство уверенности в своих силах, убежденности в том, что он необходим людям, выработать у него полезные качества для участия в производственной и общественной жизни страны" [146, 123]. По суті це було визнанням неспроможності ідеї суспільного виховання. Майже з перших кроків на шляху створення дитячих містечок як "островків в загальному морі дитячого неблагополуччя", виникли сумніви відносно їх доцільності. Їх майбутнє обумовили, головним чином, труднощі економічного характеру, оскільки створення останніх передбачалось за рахунок місцевих коштів. Передусім цей фактор був і є на сьогодні гальмуючим у розвитку дитячих будинків сімейного типу. Так, у місцевому бюджеті м. Чернівці на 2001 рік не передбачене фінансування таких будинків. Не дивлячись на всі труднощі, в Україні на початок 2000 року за даними Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму функціонував 91 дитячий будинок сімейного типу, в яких виховується 982 дітей, з них 762 - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.
Правовою базою функціонування таких будинків є Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 1994 р. із змінами 1998 р., внесення яких було пов'язано з передачею дитячих будинків сімейного типу до юрисдикції органів у справах сім'ї та молоді.
В Україні запроваджується ще одна форма сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що відповідає потребам всебічного розвитку та виховання дітей. Це - прийомна сім'я.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 241 "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю" за сприяння управління у справах сім'ї та молоді Запорізької облдержадміністрації в області було створено 16 прийомних сімей, де виховувалось 18 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Створено банк даних на 100 потенційних прийомних батьків. З метою визначення регіональних особливостей функціонування нової форми сімейної опіки в Україні, відпрацювання механізму контролю за вихованням дітей в прийомних сім'ях та надання необхідної допомоги прийомним батькам,