Глава 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Матеріали, які представлені у даній роботі, були отримані при обстеженні та лікуванні 223 хворих на хронічний гнійний гайморит у стадії загострення, які отримували курс консервативного стаціонарного лікування у відділі запальних захворювань верхніх дихальних шляхів Інституту отоларингології АМН України. Відповідно до завдань досліджень в основу роботи було покладено принцип комплексного лікування пацієнтів. Клінічний діагноз виставляли на основі ретельного збирання скарг, анамнестичних даних, результатів фізичного і спеціального оториноларингологічного обстеження, доповнюючи його клініко-лабораторними, мікробіологічними, біохімічними дослідженнями з використанням сучасних методів і інструментів. Крім того, було залучено 30 практично здорових волонтерів, які склали групу порівняння при дослідженні транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа, проведенні акустичної ринометрії. Для проведення серії експериментальних досліджень було використано 285 жаб.
У дослідах були застосовані такі поліензимні препарати: вобе-мугос Е (Wobe-mugos E) - мазь і таблетки та флогензим (Phlogenzyme) -таблетки. Всі ці лікарські засоби виробляються фірмою "Mucos pharma GmbH and Co" у Німеччині. Відповідно до інструкції, 1 г мазі містить 2 мг рослинної протеїнази папаїну та по 0,8 мг трипсину і хімотрипсину (тваринні протеїнази). У кожній таблетці флогензиму міститься 90 мг рослинної протеїнази бромелаїну та 48 мг тваринного протеолітичного фермента трипсину. До складу таблетованої форми препарату вобе-мугос Е входять трипсин (40 мг), хімотрипсин (40 мг) та папаїн (100 мг). Крім того, для деяких дослідів були використані окремі ферментні препарати трипсину, хімотрипсину, папаїну та бромелаїну виробництва тієї ж фірми та трипсин фірми "Spofa" (Чехія).
Антибактеріальні препарати, які застосовувались у роботі, були різними за спектром дії: пеніциліни (бензилпеніциліна натрієва сіль), аміноглікозиди (гентаміцина сульфат), цефалоспоріни (цефазоліна натрієва сіль, КМП-цефртиаксона натрієва сіль) та фторхіноліни (ципрінол). Всі антибіотики були вітчизняного виробництва.
2.1. Клінічні методи дослідження
Метою клінічного обстеження хворих був правільний відбір осіб які страждають на хронічний гнійний гайморит та контроль ефективності методів, що пропонуються.
Традиційний комплекс обстежень складався з вивчення скарг, збору анамнестичних даних, детального огляду ЛОР-органів (щоденної передньої та задньої риноскопії), рентгенографії навколоносових пазух, дослідження дренажної функції верхньощелепної пазухи; транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа (сахаринова проба); ультразвукового дослідження навколоносових пазух за допомогою портативного ехолокатора "Sinuscan", акустичної ринометрії, діагностичної пункції ураженої пазухи, загального аналізу крові та сечі.
Діагноз загострення хронічного гнійного гаймориту встановлювався на підставі наявності у хворого характерних скарг на головний біль, що локалізується переважно у ділянці чола та підсилюється при нахилі голови вперед, утруднення носового дихання, гнійні виділення з носа, загальне нездужання, підвищення температури тіла до субфебрильної та вище і даних анамнезу захворювання (хронічний перебіг, наявність періодичних загострень, зв'язок рецидивів з ГРВІ, лікування у оториноларинголога в стаціонарних чи амбулаторних умовах); а також медичної документації (виписки з історій хвороб та амбулаторних карт); аналізу об'єктивного обстеження (гіперемія та набряклість слизової оболонки порожнини носа, наявність гнійних чи слизово-гнійних виділень у носових ходах та хоанах, пальпаторна та перкуторна болючість в зоні проекції ураженої пазухи, характерні зміни при ультразвуковому дослідженні (ознаки наявності рідини та/чи значне потовщення слизової оболонки верхньощелепної пазухи) та на рентгенограмі біляносових пазух (інтенсивне гомогенне затенення пазухи, горизонтальний рівень рідини, пристінкове затемнення), результати діагностичної пункції верхньощелепної пазухи - зменшення об'єму синусу та наявність гною в промивній рідині). На підставі сукупності отриманих суб'єктивних та об'єктивних даних у хворих діагностували загострення хронічного гнійного гаймориту.
Обстеження проводилось до початку та на протязі курсу лікування. Всі отримані дані обстеження заносились до амбулаторних та стаціонарних карт хворих, а також до індивідуальних каpт спостереження.
Ефективність проведеного лікування базувалась на вивченні зміни суб'єктивних та об'єктивних ознак захворювання: зникненні скарг хворого, нормалізації чи значному поліпшенні носового дихання, відсутності патологічних виділень із порожнини носа, в середньому носовому ході та гною в промивній рідині під час пункції, дослідженні змін дренажної функції верхньощелепної пазухи, а також кількості пункцій гайморової порожнини, динамиці даних УЗД, акустичної ринометрії та транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа.
2.1.1 Ультразвукове дослідження навколоносових пазух
Для ультразвукового дослідження нами використовувався портативний ехолокатор "Сінускан" (Фінляндія). Малогабаритний генератор м'яким шнуром з'єднаний з випромінювачем-приймачем, в який вмонтовано реєструючий прилад у вигляді світлодіодів. Принцип ультразвукової біолокації полягає у властивості високочастотного ультразвука (2 - 3 мГц) проникати крізь біологічні тканини та віддзеркалюватися від їх меж в залежності від акустичної щільності тканин. Глибина локації від 40 до 80 мм. При відбитті сигналу від меж біологічної тканини він потрапляє до приймача і викликає світіння світлодіода відповідаючого за відбитий сигнал на певній відстані від випромінювача. Світіння кожного світлодіода відповідає відстані від 2,5 до 5 мм (в залежності від режиму роботи генератора). При локації верхньощелепних синусів датчик встановлюється на шкірі обличчя по проекції синусу на передній його стінці. При дослі