РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ, ЯКІ БУЛИ ОБСТЕЖЕНІ
2.1. Матеріал і методи досліджень
Дослідження проводились в період епідемічного спалаху дифтерії в 1994 - 1996 р.р. в інфекційному відділенні Київської центральної міської клінічної лікарні, в яке госпіталізувались всі дорослі хворі на дифтерію, або з підозрою на неї, що звертались за допомогою в медичні заклади міста. Всього за цей період нами обстежено 320 хворих. У всіх хворих діагноз "дифтерія" підтверджений виділенням С.d. tox+ при бактеріологічному обстеженні. Включення до обстеження хворих на дифтерію, яка зумовлена лише токсигенними штамами, дозволило сформувати однотипні групи.
Вивчені нами групи виявлялись методом суцільного відбору. Всі хворі спостерігались та обстежувались в динаміці, розпочинаючи з моменту госпіталізації до стаціонару.
Хворим проводились такі дослідження:
1. Загальний аналіз крові, сечі.
2. Біохімічні дослідження, що включали показники функціонального стану клітин печінки, нирок, міокарду (АлАТ, АсАТ, КФК, ЛДГ, сечовина, креатинін). Вони проводилися методом ферментного аналізу на біохімічному аналізаторі "Express-550" фірми Сіba-Corninng (Велика Британія).
3.При вступі хворих до стаціонару проводилось бактеріоскопічне і трьохразове (до початку антибактеріальної терапії) бактеріологічне дослідження секрету слизової оболонки ротоглотки та носа, який брався на межі з нальотом. Повторне бактеріологічне дослідження, для контролю проведеної санації та виявлення реконвалесцентного бактеріоносійства, проводилось двічі, через 2 і 3 доби після закінчення антибактеріального лікування.
4. Гуморальний імунітет до дифтерійного токсину визначали в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА). Кров для дослідження брали в момент госпіталізації до проведення етіотропного лікування протидифтерійною сироваткою та вдруге не раніше 10 днів після закінчення лікування сироваткою. Дослідження проводились в міській бактеріологічній лабораторії.
5. Інструментальні методи дослідження. Всім хворим проводилось динамічне електрокардіографічне спостереження двічі на тиждень, при необхідності і в тяжких випадках - щоденно. По показанням - рентгенографія легень, ехокардіографія, фонокардіографія.
При вступі до стаціонару всі хворі оглядались ЛОР - спеціалістом, при наявності показань - в динаміці, кардіологом, при необхідності невропатологом.
Наводимо методики досліджень, які використовувались.
1.Мікробіологічні дослідження С.d. проводились відповідно до методик, викладених у наказі МОЗ СРСР № 450 від 2 квітня 1986 р. "О мерах по предупреждению заболеваемости дифтерией":
- пряма бактеріоскопія секрету слизової оболонки ротоглотки та носа, взятого на межі нальоту, з фарбуванням мазків 1% метиленового синього;
- бактеріологічне дослідження з використанням кров'яного телуритового агару для виділення С.d. з наступним виявленням токсигенності виділеної культури реакцією дифузійної преципітації в агарі, а також чутливості до антибіотиків методом дифузії в агар з використанням паперових дисків;
- гуморальний імунітет до дифтерійного токсину в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) в титрах визначали мікрометодом з використанням діагностикума еритроцитарного дифтерійного антигенного рідкого, який виготовляється підприємством медичних біологічних препаратів "Биомед"им. И.И.Мечникова, згідно доданої інструкції. Ступінь захищеності проти дифтерії визначався за наявністю титрів специфічних антитіл в сироватках крові. При цьому групу серонегативних складали особи, у яких була визначена повна відсутність імунітету (титр 0); до групи незахищених відносились серонегативні та особи з титрами 1:10, 1:20 ( 0,1 МО/мл); особи з титрами ? 1:40 складали групу захищених, серед яких титр 1:40, що відповідав концентрації антитіл 0,1 МО/мл, вважався мінімальним захисним, 1:80 - 1:160 - середніми захисними (0,2 - 0,5 МО/мл) та 1:320 - 1:640 і більше - високими захисними титрами, що відповідали концентрації анатоксину ? 1,0 МО/мл.
Оцінку вірогідності різниці отриманих даних проводили з використанням критерія Стьюдента (t) . Вірогідними різниці вважали вже при р< 0,05
Обчислення проводились на персональному ІВМ сумісному комп'ютері по відповідним програмам.
2.2 Загальна характеристика основної та контрольної груп
Дослідження проводились в період епідемічного спалаху дифтерії в 1994 - 1996 р.р. в інфекційному відділенні Київської центральної міської клінічної лікарні, в яке госпіталізувались всі дорослі міста, хворі на дифтерію, або з підозрою на неї, що звертались за допомогою в медичні заклади міста. Всього за цей період нами обстежено 320 хворих.
Контрольну групу (І) склали 132 (41,25%) хворих на дифтерію, які не були щеплені. Діагноз встановлювався на основі типових змін в ротоглотці та виділення С.d. tox+ . В підгрупі Іа було 76 (57,7%) хворих, що вступили до стаціонару в гострий період захворювання. До підгрупи Ів увійшло 56 (42,3%) хворих, які госпіталізовані до стаціонару в період ранньої реконвалесценції.
Основну групу (ІІ) склали 188 (58,75%) хворих на дифтерію, які були щеплені. В підгрупі ІІа було 99 (52,7%) хворих, що вступили до стаціонару в гострий період захворювання. До підгрупи ІІв увійшло 89 (47,3%) хворих, які госпіталізовані до стаціонару в період ранньої реконвалесценції. Серед госпіталізованих в гострий період захворювання було 16 хворих на дифтерію, які були щеплені за епідемічними показниками в осередках інфекції. Всі ці хворі направлені до стаціонару після отримання результатів бактеріологічного обстеження.
В процесі спостереження за хворими на дифтерію досить суттєвим є питання класифікації. В даний час існує досить велика їх кількість. В нашій країні з 1944 року користуються класифікацією С.Н.Розанова. На нашу думку, суттєвим недоліком цієї класифікації є виділення субтоксичних та токсичних різного ступеня форм дифтерії. Згідно цієї класифікації головним критерієм тяжкос