РОЗДІЛ 2
АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ВИРОБНИКІВ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОГО ОБЛАДНАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ КООПЕРОВАНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
2.1. Аналіз сучасного стану та тенденції організаційного розвитку підприємств-виробників телекомунікаційного обладнання
За часів існування СРСР Україна практично не мала потужностей по виробництву телекомунікаційного обладнання цивільного призначення. Таким чином, після розпаду СРСР перед Україною постало питання вибору напряму подальшого розвитку ринку цієї продукції (або і надалі задовольняти свої потреби, зокрема в комутаційному обладнанні, за рахунок імпорту, або спробувати налагодити власне виробництво). Україна обрала один з проміжних варіантів розвитку галузі: частково обладнання імпортується, а частково налагоджено власне виробництво засобів зв'язку, що було здійснено в рамках комплексної програми розвитку виробництва засобів зв'язку підприємствами, які відносяться до Мінпромполітики. На сьогодняшній день освоюється випуск практично всього спектру телекомунікаційних засобів: від обладнання для радіорелейних ліній до систем передачі данних. Окремо при цьому виділяється система комутації С-32, яку деякі чиновники називають "системою двадцять першого століття". На нашу думку, розвиток підприємств-виробників пішов далеко не оптимальним шляхом. В цьому параграфі будуть проаналізовані ті проблеми та недоліки, які існують сьогодні в діяльності цих підприємств.
В більшості високорозвинених країн світу, які мають сучасний телекомунікаційний ринок, його розвиток йде у напрямку широкого впровадження перспективних технологій, таких як АТМ, ISDN, Fram Relay, XDSL та інших. Це дозволяє надавати широкий спектр інтегрованих послуг різним категоріям споживачів. Безумовно, такі технології мають впроваджуватись і в Україні, багато з цих технологій можуть дати мультиплікативний ефект в інших галузях народного господарства. Але широке впровадження сучасних технологій обмежене незадовільним сучасним вимогам станом так званої первинної телекомунікаційної мережі. В першу чергу це стосується комутаційної техніки. До того ж в Україні лише тільки формується національна система зв'язку на базі нових принципів та нових технологій, розвиток яких має бути забезпечений технічно складним обладнанням.
В цій ситуації виникає необхідність визначитись з подальшими варіантами стосовно розвитку власне телекомунікаційного ринку. На нашу думку тут є дві альтернативи. Перша з них - це подальший інерційний розвиток цього ринку та підприємств, які на ньому працюють, а друга - інтенсивний розвиток за допомогою широкого використання нових технологій та нових форм організації виробництва.
До виробників телекомунікаційного обладнання в Україні відносять біля 180 підприємств [73]. Традиційно існує принциповий поділ на вітчизняних виробників і зарубіжних, які представлені в Україні спільними підприємствами по виробництву комутаційних систем. З урахуванням того факту, що 52% продукції, яку випускають виробники телекомунікаційного обладнання [73], становить комутаційна техніка і всі спільні підприємства займаються саме виробництвом комутаційного обладнання, практична частина дисертаційної роботи виконана на матеріалах цих підприємств.
Потенційно ринок для сучасних комутаційних систем (автоматичних телефонних станцій - АТС) в Україні є надзвичайно багатообіцяючим. Менше 20% АТС (станом на середину 2001 року) різного рівня (опорно-вузлові, транзитні, міські, сільські) відповідають сучасним вимогам (вони є електронними чи квазіелектронними). Лише на модернізацію застарілих АТС необхідно, за різними оцінками, від 3 до 5 млрд. доларів США[73,78,85]. Точніше, можна сказати, що таким обсягом характеризується загальна потреба в модернізації.
Наступна проблема української мережі зв'язку - доведення телефонної густини до рівня цивілізованих країн: 50-70, а то і більше телефонів на 100 мешканців (в Україні цей показник на кінець 2001 року був трохи більше 20 - див. рис. 2.1.) [76,77]. Потенційні потреби цього ринку чи необхідні інвестиції для досягнення європейського рівня оцінюються приблизно в 20 млрд. доларів США [76]. В рамках вирішення лише цих двох основних задач необхідне кардинальне нарощування ємності ліній зв'язку (магістральних, зонових, місцевих - міських та сільських), оновлення засобів передачі та багато інше (тобто фактично переобладнання всього ланцюга забезпечення послуг зв'язку). Основним елементом всього цього телекомунікаційного ланцюга є комутаційні системи.
Рис. 2.1. Кількість телефонів на 100 мешканців в Україні
З часу розпаду СРСР в Україні було створено декілька вітчизняних виробництв комутаційних систем (див.табл.2.1.) [79]. Комутаційною системою називається комплекс АТС, завдяки якому забезпечується покриття мережі від міжміської АТС до кінцевої сільської, в яку входять АТС опорно-транзитні, міські и т.п. Але іноді під системою розуміють і окремий тип АТС.
В 1996 році в результаті проведеного тендера серед іноземних виробників були визначені чотири постачальника систем комутації, які можуть використовуватись на мережах телефонного зв'язку загального користування України. Однією з основних вимог цього тендеру було створення спільних підприємств для виробництва комутаційних систем з максимальною глибиною виробництва. Проведення тендера мало також вирішити питання обмеження кількості постачальників подібного обладнання для телекомунікаційної мережі. Це дозволило б зробити її не лише керуємою, але і уніфікувати в частині сервісу, обслуговування та навчання кадрів. Взамін цього кожному СП гарантувались обсяги замовлень на поставку їх систем не менше ніж 130 тис. портів. Але це не невигідним. За оцінками спеціалістів, цей мінімум - 150-200 тис. номерів. Зрозуміло, що кожне СП, утворене в Україні (див. табл. 2.2.), передбачає саме такий обсяг випуску. З кожним з цих підприємств "Укртелекомом" підписані рамочні контракти. Сумарний обсяг складає 600-800 тис. номерів. До цього варто додати вітчизняні системи, почина