РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВЗАЄМОДІЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ Й СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА У ВИХОВАННІ УЧНІВ У ФРАНЦІЇ
Аналіз основних напрямків взаємодії французької середньої школи й соціального середовища у вихованні учнів доречно розпочати з характеристики системи сучасної шкільної освіти у Франції.
Наприкінці 60-х років у Франції назріває суспільно-економічна криза, яка була безпосередньо пов'язана з проблемами освіти в країні. У відповідь на страйковий рух студентів і ліцеїстів у 1968 році держава змушена була піти на виконання багатьох вимог страйкарів. Як наслідок - у початкових навчальних закладах створюються ради різних рівнів, до яких входять учні, батьки й представники громадськості. Мета створення таких рад - сприяти впливові учнів, батьків і громадськості на шкільне життя, демократизації й децентралізації управління освітою. Міністерство національної освіти Франції створює також особливу комісію для вивчення стану освіти в країні. Наслідком її діяльності стала реформа Абі 1975 року, основні положення якої значно змінюють структуру середньої освіти, її зміст і організацію [255]. Відповідно до цього закону здійснюється структурне вдосконалення середньої школи. Колеж стає неповною середньою школою, тобто навчальним закладом, який дитина закінчує після початкової школи, до вступу в ліцей. Ліцей стає повною середньою школою. Технічні колежі, які існували до реформи, були перетворені на професійні ліцеї з чотирирічним терміном навчання. Таким чином, пройшовши складний шлях змін, французька шкільна система набула чіткої структури (див. Додаток А) [21; 77; 101].
Дошкільне виховання дітей віком від двох до шести років здійснюється в "материнських школах" або в "класах для малюків". Обов'язкове навчання дітей обох статей, як і до реформи, розпочинається з шестирічного віку. Перші п'ять років діти займаються в початковій школі за єдиними навчальними планами. Весь період навчання в початковій школі розпадається на 5 курсів: однорічний підготовчий курс (7-9 років), дворічний середній курс (9-11 років). Середня освіта в сучасній Франції представлена навчальними закладами двох типів - колежами й ліцеями.
Як уже відзначалося, реформа Абі проголосила загальноосвітній колеж неповною середньою школою, до якої ввійшли всі класи від шостого до другого. Термін навчання становить чотири роки: дворічний оглядовий цикл (для дітей 11-13 років) і дворічний цикл з орієнтації (14-15 років). За положенням реформи Абі підготовка учнів в оглядовому циклі носить недиференційований характер, тобто школярі отримують однаковий необхідний мінімум знань і навчаються за однотипними програмами. У циклі з орієнтації загальна підготовка носить диференційований характер. Це здійснюється за рахунок того, що в четвертому класі вводяться додаткові курси з іноземних мов і технологій, а також організуються стажування на підприємствах для учнів з практичними здібностями. Після завершення навчання учні отримують свідоцтва про закінчення колежу [76; 128].
Відповідно до постанови від 28 грудня 1976 року ліцей проголошується повним середнім навчальним закладом. Розрізняють технологічний, професійний і загальноосвітній ліцеї. Навчання в ліцеї триває три роки й веде до отримання диплома бакалавра.
Вищу освіту дають університети й так звані великі школи. Університети видають дипломи двох типів: державні - про отримання загальної спеціальності (лікар, юрист, історик та ін.) й університетські - про вузьку спеціалізацію. Великі школи - спеціалізовані вищі навчальні заклади, які готують кадри для різноманітних галузей господарського, адміністративного й культурного життя [21; 38; 72; 76; 101].
2.1. Французька середня школа й сім'я: особливості взаємодії на
сучасному етапі
Історія розвитку французької шкільної системи відображує поступове становлення взаємин педагогів і батьків учнів. До розвитку капіталізму виховання й освіта дітей у Франції розглядались як природне право сім'ї й церкви. Держава не брала участі у вихованні й освіті підростаючого покоління. У сільській місцевості шкільним учителем був здебільшого парафіяльний священик. Його навчальна й виховальна функції часто перебували на другому плані, "оскільки першочерговим його завданням було те, що він повинен був дзвонити в дзвони й керувати хором" [206, 26].
У ХVІІІ ст. у Франції як альтернатива домашньому вихованню й освіті виникла велика кількість приватних шкіл. Але всі вони були платними, тому недоступними для широких верств населення. Починаючи з Великої французької буржуазної революції кінця ХVІІІ ст., система освіти й виховання зазнала значних змін. Епоха вимагала створення такої шкільної системи, яка відповідала б соціально-економічним змінам у країні й, звичайно ж, відбилася б на взаєминах батьків і вчителів, батьків і держави.
Основні риси сучасної шкільної системи Франції склалися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Характер шкільної освіти був визначений шкільними законами 80-х років ХІХ ст. ("закони Феррі"), які передбачали загальне обов'язкове навчання дітей обох статей з 6 до 13 років, розширення мережі державних початкових шкіл, створення централізованої системи управління освітою, вилучення з навчальних планів державних шкіл уроків релігії [21, 9]. З одного боку, оскільки початкова освіта була визнана обов'язковою й безкоштовною, то на батьків, які своєчасно не влаштували дитину в школу або не забезпечували регулярного відвідування нею занять, накладалися юридичні санкції (дитина вже не була власністю батьків), з іншого боку, введення "законів Феррі" не давало батькам ніяких прав, пов'язаних з їхньою участю в шкільному житті, батьків не залучали до управління шкільними справами. Шкільне керівництво хотіло мати повну свободу дій і бути вільним від батьківського контролю.
О.Кузнєцов справедливо зауважує, що до обов'язків школи в цей період входило виключно навчання, сім'я ж зберігала свій пріоритет у вихованні дітей [62]. Принцип суворого розподілу функцій школи й сім'ї неухильно про