РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ РИСИ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ
ВЕРХНЬОКАМСЬКОГО РОДОВИЩА
Верхньокамське родовище калійно-магнієвих солей приурочено до центральної
частини Солікамської западини Передуральського прогину. Родовище представлено
потужною (до 800 м) соленосною серією з багатопластовим покладом калійних солей
в її верхній частині, потужністю до 90 м.
Калійно-магнієві відклади басейну (площею близько 3,5 тис. км2) розташовані на
частині території поширення соляних порід (площею біля 6,5 тис. км2) і в
меридіональному напрямі простягаються на 135 км при ширині до 40 км (рис. 2.1).
Глибина залягання покладу 200–400 м.
Соленосні утворення Солікамського басейну виділені в об’ємі іренського
горизонту, входять до складу березниківської світи, яка відноситься до
кунгурського ярусу нижньої пермі. Світу складають товщі (знизу вверх):
глинисто-карбонатна сульфатно-соляна, підстилаючої кам’яної солі, калійних
солей, покривної кам’яної солі [35].
Геологічна будова родовища, літолого-стратиграфічна і мінералого-петрографічна
характеристика відкладів, особливості тектонічної будови покладів детально
описані в літературі [15, 19, 32–35, 37–41, 76 та ін.], на основі якої складена
загальна геологічна характеристика родовища.
2.1. Основні етапи дослідження родовища
Всебічні дослідження Верхньокамського родовища почалися зразу після його
відкриття в 1925 р. і проводилися Г. Г. Уразовим [78], Є. Е. Разу-
мовською [79], А. А. Івановим [80], П. І. Преображенським [81], Ю. В.
Морачевським [82] і ін., в результаті яких були отримані основні відомості про
стратиграфію, літолого-мінералогічний склад, тектонічну будову родовища.
Основним напрямом досліджень післявоєнного (другого) періоду було вивчення
седиментаційних умов соленагромадження. Зокрема, на початку цього періоду (1948
р.) М. С. Ісаковою [83] були встановлені зони “збіднення” сильвінітових
пластів, походження яких гостро дискутується до цього часу. М. П. Фівегом [84]
досліджувалась палеогеографічна обстановка солеутворення, розглянутий річний
хід соляної седиментації, що привів до формування циклічної послідовності
галопелітів, кам’яної солі, сильвінітів і карналітів. В. Н. Дубініною [85] і В.
А. Вахрамеєвою[86] складені детальні петрографічні описи соляної товщі,
виділені основні різновидності соляних порід і висловлені уявлення про їх
первинноседиментаційне походження. А. Є. Ходьковим [87] була висловлена думка
про суттєву роль процесів, що проходили на стадіях діагенезу і катагенезу в
формуванні складу і структур соляних порід. Тектонічна будова басейну
досліджувалася В. І. Копніним [88], Б. М. Голубєвим [89], Н. М. Джінорідзе
[76]. Узагальнена характеристика умов відкладення солей басейну приведена в
роботі А. А. Іванова, М. Л. Воронової [83].
Третій період досліджень (до 1986 р.) відзначався прикладним характером,
пов’язаним з інтенсифікацією добування руд і виробництвом мінеральних добрив,
введенням в експлуатацію рудників СКПУ-2, БКПРУ-2. Науково-дослідні роботи
проводились, в основному, працівниками ВНДІ Галургії (м. Санкт-Петербург) [15,
34].
Четвертий період досліджень пов’язаний із надзвичайними аварійними ситуаціями,
що привели до затоплення рудників у 1986, 1995 роках, і поверненням до розробок
теоретичних проблем геології родовища. Пріоритетні напрями – дослідження
водозахисної товщі, тектоніки і мінералоперетворень – відображені в роботі Н.
М. Джінорідзе і ін. [56] і направлені на безпеку розробки цього унікального
родовища.
2.2. Літолого-стратиграфічна характеристика осадових відкладів
Найбільш древні відклади представлені породами вендського комп-лексу, що
відносяться до верхнього протерозою (сінію), і розташовані під товщею нижньо- і
верхньопалеозойських осадових відкладів потужністю 2700–3100 м (рис. 2.2).
Кристалічний фундамент карельського віку знаходиться в Солікамській западині на
глибині 4–5 км.
З розрізу випадають відклади кембрію, ордовіку, силуру, нижнього девону, деяких
горизонтів живетського і ейфельського ярусу девону, візейського і намюрського
ярусів карбону. Це обумовлено перервами в нагромадженні осадів і розмивами в
візейський і намюрський час.
Палеозойські породи залягають на розмитій поверхні вендського комплексу
(чергування аргілітів, алевролітів, пісковиків) і починаються малопотужною
пачкою девонських аргілітів, алевролітів і пісковиків. Вище, аж до візейського
ярусу, розташовується потужна товща (350–560 м) карбонатних порід (вапняки).
Починаючи з окського під’ярусу нижнього карбону і до саргинського горизонту
артинського ярусу розповсюджується товща карбонатних порід потужністю до 1000
м, представлена вапняками і доломітами.
Відклади, безпосередньо підстилаючі галогенну формацію (саргинський горизонт,
артинський ярус), представлені карбонатними породами: вапняками, доломітами,
мергелями, потужністю 70–75 м.
Кунгурський ярус. Філіповський горизонт. Залягаючий в основі кунгурського ярусу
філіповський горизонт представлений карбонатно-сульфатною фацією і має в
більшості розрізів чотиричленну будову. Розріз горизонту починається нижнім
ангідритовим пластом (10–45 м), вище якого
Рис. 2.2. Стратиграфічне положення соляної товщі Верхньокамського родовища
[76].
Горизонти: 1 – шешмінський, 2 – солікамський, 3 – філіповський.
Товщі: 4 – строкатокольорова, 5 – теригено-карбонатна, 6 – соляно-мергельна, 7
– глинисто-ангідритова, 8 – доломіто-ангідритова, 9 – покрівна кам’яна сіль, 10
– карналітова зона, 11 – сильвінітова зона, 12 – підстилаюча кам’яна сіль, 13 –
маркуючий горизонт.
Яруси: 14 – московський, 15 – башкірський, 16 – серпуховський 17 – візейський,
18 – турнейський, 19 – теригенні утворення, 20 – глини депресійні, 21 – вапняки
- Київ+380960830922