Вы здесь

Літолого-геохімічні особливості і умовини утворення родовищ сірки північно-західної частини Передкарпатського сірконосного басейну (на прикладі Язівського родовища)

Автор: 
Паньків Роман Павлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000064
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

розділ 2.1), що є
проявом колорудних змін.
Глини підрудних сульфатолітів петрографічно і за д13С карбона­тів (-7.8 ‰ )
близькі до косівських глин, а отже формувались в по­дібних умовах – у басейні
зі сірководневим зараженням придонної частини. Дещо легший карбонат – д13С =-10
ч-14 ‰ – в окремих пробах зумовлений незначною домішкою гіпергенного кальциту з
д13С ?-40 ‰ .
Глини з покладу, петрографічно ідентичні глинам в сульфатолітах, проте їх
карбонат місцями суттєво збагачений гіпергенним каль­цитом – середнє д13С =-29
‰ (-12ч-38 ‰ ). Наприклад, у розрізі св.4048 глина серед гіпсів має морський
карбонат – д13С =-4 ‰ (-2 ч-6 ‰ ), а глини в покладі мають карбонат збагачений
ізотопом 12С – д13С =-26 ‰ (-18 ч-34 ‰ ). Однак середні проби глин з різних
ділянок Язівського родовища – Я-9 і Ф-10, табл.8.2 – відрізняються між со­бою
за д13С = -10.1 і -35.8 ‰ , за вмістами: S8 – 3.2 і 14.4 %, СаСО3 – 23 і 39.6 %
і гіпсу – 2.2 і 3.85 % відповідно; легшому вуглецеві відповідають більші вмісти
сірки і кальциту. Приймаючи для морсько­го карбонату глин д13С =-6 ‰ , а для
гіпергенного – -50 ‰ , можна [299] за д13С вирахувати їх співвідношення: у
пробах Я-9 і Ф-10 во­ни становлять 91:9 і 33:67 % відповідно, на породу – 20.9
і 2.1 % та 13 і 26.6 % відповідно. Наявність в глинах тонкорозсіяної сірки,
гіпсу (? 10 %) і форми локалізації сірки свідчать що гіпергенний кальцит і
сірка утворились, в основному, метасоматично по гіпсу (тонкорозсіяному і в
макроскупченнях), і шляхом заповнення пор – пористість цих глин – 19.7 % –
вдвоє менша, ніж косівських (38 %). Гіпс в тираських глинах, ймовірно,
діагенетичний, здебільше метасо­матичний по осадовому вапняку, про що свідчать
нерівномірність йо­го поширення та форми локалізації.
Тираські осадові вапняки з різних рівнів (див.3.2.1), іден­тичні за д13С і
діапазоном його коливань; д13С становить: у поверх­невій верстві тиранського
горизонту – -14.4 ‰ (-8ч-19 ‰ ), у покладі – -15 ‰ , у під­рудних сульфатолітах
– -13 ‰ (-5 ч19 ‰ ). Такий склад вуглецю мають морські водорості – д13С =-13.7
‰ (-7 ч-18.2 ‰ ), рис.8.6. Це свід­чить про специфічні умови формування
вапняків у відновному середо­вищі, де низька швидкість ізотопного обміну не
тільки руйнує ізо­топно-обмінний режим у системі СО2-НСО3-СО3, блокуючи тим
концентра­цію д13С у вапнистому осаді, але і співдіє встановленню
коротко­замкнутого обмінного циклу між вуглецем карбонату і ізотопно-легкої
органогенної кислоти [309]. У випадку тираських осадових вапняків умови такого
циклу утворювались під покровом водорослевих матів в межах прибережної себхи та
міжприливної зони. Швидке відкладання карбонату у відновному середовищі
спричинило відсутність навіть ло­кальної ізотопної рівноваги – карбонат
повністю засвоював СО2, який вивільнявся при розкладанні водоростей,
успадковуючи ізотопний склад вуглецю. Петрографічні аргументи на користь
водоростевого походження основної частини цих карбонатів наведені у розділі
3.2.1.
«Чисті» гіпергенні вапняки (без осадового) аномально збагачені ізотопом 12С –
д13С становить: у зразках – -41 ч-51 ‰ , середнє в окремих відмінах –
-42.2ч-45.1 ‰ , середнє в окремих типах руд – -42 ч-42.9 ‰ , табл.8.1, середнє
для «чистих» гіпергенних осіркованих вапняків Язівського родовища д13С =-42.5 ‰
. Виявлено тенденцію до незначного зростання вмісту 13С вниз по розрізу: 1)
надрудні вапняки – д13С =-45.1 ‰ ; 2) вапняки осірковані (в покладі і
сульфатній товщі) – -42.6ч-42.2 ‰ ; в тому ж напрямі зменшується діапазон
значень д13С , від 9 ‰ зверху до 5 ‰ внизу, табл.8.1, що чітко простежується в
розрізі св. 3072,3058,3043 – табл.8.3, рис.8.3; при наявності прошарків глини,
осадового вапняку чи гіпсокарбонату діапазон д13С збільшується (? 25 ‰ ) в бік
зменшення ізотопу 13С вниз – св.45, 3231 і 1135-а, табл.8.3, рис.8.3. В
св.1135-а верхня (5.1 м) піщаниста час­тина покладу відрізняється від нижньої
більшими вмістами: 13С – на 7 ‰ , S8 на 5.5 %, н.з. – на 4.4 %, але меншим на
3.6 % вмістом гіпсу (0.86 і 4.5 %). Отже, виявлено збагачення або збідніння
вап­няків ізотопом 13С вниз по розрізу. Останнє зумовлене зменшенням домішки
осадового карбонату і теригенних. Розрахунки на основі табл.8.1 показують, що
домішка осадового кальциту в надгіпсових вапняках південної частини покладу
може досягати 70 %, становлячи в середньому: в надрудних вапняках 25-32 %, в
осіркованих – 10-16 %.
Уперше для ПСБ зроблено спробу показати розподіл сірконосних вапняків з різним
д13С на площі Язівського родовища, рис.8.2, табл.8.3 і 8.5. Середні по розрізу
значення д13С в окремих пунктах становлять – -31 ч-44 ‰ . Вапняки центральної і
західної ділянок південної частини родовища мають найлегший вуглець (-44+-1 ‰
); від них на схід і південь виявлено значне зростання значень д13С ( ? -35 ч
-31 ‰ ) і діапазону їх коливань в розрізах (16-22 ‰), внас­лідок збільшення
домішки осадового кальциту. У цілому д13С у вапняках південної частини
становить – 43.6 ‰ (40-46 ‰), а у вапняках північної частини вуглець на – 3 ‰
легший – д13С =-46.4 ‰; зокрема, ділянка ПВС-1 складена вапняками з витриманим
д13С =-47.4 ‰. Ділян­ка ПВС-2, в північній околиці покладу, на відміну від
попередньої, складена вапняками з д13С =-43.4 ‰ , які залягають на 146 м глибше
і вуглець яких на 3.5 ‰ важчий, а діапазон значень д13С значно біль­ший – 9 ‰.
Східніше, в приконтурній смузі родовища (св.45), вапняки на 4.5 ‰ важчі (д13С
=-39 ‰ ) за вапняки ділянки ПВС-2, а діапазон значень д13С (24 ‰ ) у 2.7 разів
більший, що зумовлено нерівномір­ним розподілом осадового вапняку. У цілом у
д13С вапняків північної околиці родовища становить -43.5 ‰.
Вапняки зі суцільною сіркою (д13С =-42 ‰ ) на