РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНИХ ХВОРИХ
2.1. Методи дослідження хворих на ХФГД та СНП різного генезу
Враховуючи мету та завдання роботи – визначити діагностиче та прогностичне
значення стану різних відділів слухового аналізатора на основі дослідження
співвідношень між клінічними, електроакустичними та електрофізіологічними
даними при хронічній функціональній гіпотонусній дисфонії з урахуванням пербігу
захворювання – ми застосували комплекс клінічних та інструментальних методів
дослідження, який включає в себе загальний ЛОР-огляд, фоніатричний огляд з
використанням функціональних навантажень, суб’єктивну аудіометрію в
конвенціональному та розширеному діапазонах частот, імпедансну аудіометрію,
реєстрацію коротколатентних та довголатентних слухових викликаних потенціалів.
Перш за все, проводився детальний збір анамнезу захворювання і аналіз скарг
пацієнтів.
Загальний ЛОР-огляд складався з отоскопії, передньої та задньої риноскопії,
орофарингоскопії для виключення патології суміжних ЛОР-органів.
Фоніатричний огляд включав в себе непряму ларингоскопію всіх відділів гортані
при спокійному диханні за допомогою дзеркальця Garsia. Для оцінки моторної
функції гортані просили пацієнта фонувати послідовно на лєгато і на стакато на
середніх, високих та низьких частотах власної тесітури. Оцінювалися стан
слизової оболонки гортані, видимої ділянки трахеї, равномірність та
синхронність коливань голосових складок при фонації, наявність змикання при
фонації, розміри, форма та локалізація щілини при неповному змиканні голосових
складок, наявність або відсутність мокротиння на вокальних складках, стан
вестибулярних складок. В разі необхідності застосовувалася непряма
мікроларингоскопія та фіброназофаринголарингоскопія.
Для оцінки тонусу голосових складок та фонаційного дихання проводилося
вимірювання часу максимальної фонації, що за відомостями [3; 22; 126]
Ю.С.Василенка (1974), Ф.М.Алекперова та співавт. (1994), С.Г Романенко (2000),
є об’єктивним критерієм функціонального стану гортані. При встановленні часу
максимальної фонації просили пацієнти вдихнути повітря і на зручній для нього
частоті та зі зручною гучністю фонувати голосну «а». За допомогою годинника з
секундною стрілкою або секундомера вимірювали час від початку фонації до
переходу звуку в шепіт. Дослідження виконувалися тричі з інтервалами в 60 с, та
обчислювали середнє арифметичне значення.
Для зручності проведення дослідженя нами була розроблена карта обстеження
фоніатричного хворого, графи та розділи якої ретельно заповнювалися. Карта
надається.
Аудіометричне дослідження проводилося в звукоізольованій камері з рівнем
фонового шуму, який не перевищував 30 дБА, за допомогою клінічного аудіометра
АС-40 фірми «Interacoustics» (Данія) а також магнітофону «Technics» фірми
«Panasonic» (Японія) із записами мовних тестів, який дозволяє досліджувати
слухову чутливість на тони по повітряній та кістковій провідності в діапазоні
від 125 до 8000 Гц, та на частотах 9000; 10000; 11200; 12500; 14500 та 16000 Гц
по повітряній провідності. Об’єм обстеження включав акуметрію, яка складалася
із дослідження шепітною та розмовною мовою, виконання дослідів Бінга та
Федерічі, порогову тональну аудіометрію з подачею звукових сигналів по
повітряній та по кістковій провідності в діапазоні 125 – 8000 Гц та по
повітряній провідності в діапазоні 9000 – 16000 Гц, надпорогову тональну
аудіометрію (визначення диференційного порогу сприйняття інтенсивності звуку на
частотах 500, 2000 та 4000 Гц із інтенсивністю стимуляції 20 дБ
над порогом слуху за методикою Люшера). Також проводили мовну аудіометрію
(визначення 50% порогу розбірливості тесту числівників за методикою Е.М.Харшака
по повітряній та кістковій провідності і визначення стану 100% розбірливості
мови за даними словесного тесту з використанням таблиць «реальной русской
речи», які пристосовані для проведення аудіометричного дослідження
Г.І.Грінбергом та Л.Р.Зіндером [45].
Динамічна імпедансометрія виконувалася на імпедансометрі "Amplaid-720"
(Італія), який через інтерфейс пов'язаний із РС/ХТ фірми ІВМ (США), що дозволяє
відображать, накопичувать та оброблять отриману інформацію.
Спочатку проводилася динамічна тимпанометрія із зондуючим звуковим сигналом
226 Гц для виключеня отоскопічно прихованої патології (втягненість барабанної
перетинки, рубцеві зміни, тощо). З метою усунення похибки за рахунок розміру
вушної вкладки та глибини обтурації зовнішнього слухового проходу
застосовувалась відносна (compensated) тимпанометрія, яка дозволяє не
враховувати об'єм зовнішнього слухового проходу і реєструвати тільки
податливість барабанної перетинки.
Після цого визначався поріг виникнення АРВМ на кожному вусі при іпси- та
контралатеральній стимуляції тонами частотою 500; 1000 та 2000 Гц, після чого
підвищувалась порогова інтенсивність стимулу на 10 дБ і записувався АРВМ в
маштабі 100 мс в 1см. Одержане графічне зображення тимпанограми і АРВМ з
дисплея комп'ютера переносилося на гнучкий диск, звідки, при необхідності,
інформація про податливість барабанної перетинки, порогові, амплітудні та
часові характеристики АРВМ бралася для статистичної обробки.
Оцінювалися наступні характеристики АРВМ:
1 - П – поріг АРВМ, найменший рівень звукового тиску, який викликає
зареєстроване скорочення внутрішньовушних