РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УМОВАХ
РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
2.1. Макроекономічне регулювання трансформації відносин власності
Одним з основних напрямків формування ринкової мотивації в Україні є
реформування інституту власності. Перетворення цієї сфери виступають необхідною
умовою трансформації економічної системи, тому що саме власність складає її
ядро і виконує системооутворюючу функцію в процесах конструювання механізмів
взаємодії ринкового типу.
Під час транзиції в економіці приватизація власності відіграє особливу роль.
Перетворення інституту власності мають двоїстий характер: діяльний і об’єктний.
З одного боку становлення різноманіття форм власності є тим підгрунтям, на
якому відбувається генезис двофакторної моделі макроекономічного регулювання,
характерної для високорозвинених країн. З іншого, - реформування відносин
власності само виступає об'єктом макроекономічного регулювання. При цьму між
об’єктною і діяльною сутністю названого процесу існує постійний взаємозв’язок
(як причини і наслідків).
Діяльний потенціал перетворень відносин власності визначається сутнісними
характеристиками об’єкту (відносин власності). Останні залежать від
ефективності державної політики в сфері приватизації. Таким чином, можна
зробити висновок про визначну роль реального становлення інститутів
недержавного сектору економіки в процесі трансформації економічної системи.
В названому процесі актуалізується значення держави як ініціатора реформування
і провідника суспільних інтересів. Складність ситуації міститься в необхідності
становлення двофакторної системи макроекономічного регулювання, відштовхуючись
від інституціональної основи, характерної для центрально – керованої економіки.
Їй була притаманна монофакторна система макроекономічного регулювання,
заснована на монополії державної власності.
Отже, з метою визначення перспектив становлення в Україні механізму
регулювання, адекватного соціально орієнтованій економіці, необхідно дослідити
результати приватизації, проаналізувати реальний стан і специфіку відносин
власності. Інституціональні норми, засвоєні в період панування адміністративно
– командної економіки, визначають особливості процесів становлення ринкової
системи господарювання (цим проблемам присвячено ряд наших статей [140, с. 48
–53; 195, с. 93 - 95]).
Концепція реформування власності, що реалізується в Україні, спирається на
модель масової приватизації. Тільки ця модель могла забезпечити високі темпи
перетворень, що відповідають програмі «шокової терапії». Як вже відзначалося в
першому розділі дисертаційного дослідження, саме реформуванню відносин
власності відводилось одне з найважливіших місць в зазначеній моделі
реформування економічної системи. Поява ринкової мотивації в діяльності
суб’єктів господарювання пов’язувалась з поширенням приватної власності. Широке
використання в постсоціалістичних країнах сертифікатної приватизації було
визначено також невідповідністю вартості приватизованого майна обсягам наявних
приватних нагромаджень. Наприклад, у 1991 році в Україні всі основні фонди
оцінювалися приблизно в 6,5 трлн. крб., третина з них (на 2 трлн. крб.)
підлягали приватизації. Однак всі особисті заощадження громадян у той час не
перевищували 100 млрд. крб. [130, с. 80].
Як свідчить практика, модель масової приватизації виконала, насамперед,
ідеологічну, а не економічну функцію. Перспективи одержання «своєї частки»
власності виявилися привабливими для більшості громадян України. Так, у ході
соціологічного дослідження, проведеного в 1997 році Центром «Соціальна
перспектива», на питання: «Згадайте, яким було Ваше ставлення до самої ідеї
приватизації напередодні її проведення (у 1990 – 1991 р.)» були отримані
наступні відповіді (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Відношення громадян України до ідеї приватизації в 1990-1991 роках
[216, с. 91]
% до відповідей
Частота
Позитивним
23,27
275
Скоріше позитивним
20,05
237
Скоріше негативним
7,02
83
Негативним
9,14
108
Невизначеним
28,09
332
Не пам'ятаю
12,44
147
Данні свідчать про те, що ідея народної приватизації одержала досить широку
підтримку серед населення. Більш того, без неї навряд чи вдалося б настільки
швидко впровадити у вітчизняну суспільну свідомість, обтяжену забобонами
попередніх років, думку про доцільність самого факту існування приватної
власності. Адже тривалий час одним з основних із глибоко засвоєних стереотипів
радянської людини було саме неприйняття подібних відносин.
При цьому найбільш впливовим суб'єктом, що оцінює, приймає та відхиляє ті або
інші інновації у нас був і залишається директорський корпус. Цю обставину
підкреслюють і інші автори, зокрема Пліскєвіч Н. М. [203, с. 37]. Самий же факт
реформування відносин власності за досить короткий термін, на нашу думку,
свідчить про те, що ініційований урядом процес був вигідний представникам
управлінської ієрархії.
Серед управлінців простежувалося прагнення юридично закріпити положення, що
склалося на початок 1990-х років. На цей час внаслідок спонтанної приватизації
державної власності всі важелі розпорядження майном, включаючи більшість
повноважень власника, перейшли до управлінської вертикалі. Це відбулося на
підставі вступившого в силу з 1 січня 1988 р. союзного закону «Про державні
підприємства (об'єднання)». До цього в СРСР, у противагу формально закріпленому
праву суспільної власності, також реально існувало приватне присвоєння,
засноване на можливостях одержання прибутку відповідно до посадового положення.
Однак, привілеї носили в основному грошово-речовий характер (
- Київ+380960830922