Ви є тут

Формування системи стратегічного моніторингу середовища функціонування організації (на матеріалах гірничо-збагачувальних підприємств Кривбасу)

Автор: 
Ратушний Юрій Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
3403U001065
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЕДОВИЩА ФУНКЦІОНУВАННЯ
ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ КРИВБАСУ
2.1. Динаміка розвитку гірничо-збагачувальних підприємств Кривбасу та сучасний
стан технології виробництва.
Незважаючи на помітні успіхи в досягненні валютно-грошової стабілізації у
1996-2002 рр., економічна політика початку ХХІ ст. в Україні продовжує
складатися переважно з “пожежних” заходів, які не лише не підпорядковані єдиній
стратегії, але й часто суперечать один одному та довгостроковим завданням
структурної перебудови й відновлення економічного зростання. Той факт, що за
таких умов діяльність основних складових національної економіки в умовах
невизначеності вимушено керується короткостроковими орієнтирами, безпосередньо
пригнічує інвестиційну активність в країні, а отже - перешкоджає здійсненню
позитивних зрушень.
Прогресивні зміни в економічному житті України переважно визначаються двома
базовими рушійними силами: виробничою та споживчою. Виробнича складова
формується сукупністю господарюючих суб’єктів, що виробляють продукти та
послуги. Споживча сила формується потенційною здатністю економічних суб’єктів
купувати продукти та послуги. Робота Уряду України у напрямку здійснення
ефективних економічних реформ має певні результати, що визначаються
структурними пропорціями, динамікою та ефективністю реформування окремих
секторів економіки. Теоретичні дослідження, розробки та узагальнення практики
господарювання малих та великих підприємств в Україні дозволяють виявити
основні тенденції, які характеризують функціонування виробничого сектора
економіки в перехідний до ринку період.
Державний механізм управління після набуття Україною незалежності не мав чіткої
стратегічної програми розбудови незалежної держави, і насамперед, її економіки,
а отже виявився ідеологічно та політично паралізованим. Така ситуація разом з
багаторазовим стрибком цін на імпортовані з Росії енергоносії та масовим
розривом традиційних господарських зв’язків призвели до гіперінфляції та спаду
виробництва, причому найбільшої кризи зазнали галузі важкої промисловості
(чорна металургія, паливна, хімічна) і легка промисловість. Разом з тим, частка
найбільш енерго- та матеріаломістких галузей за період до 1994 збільшилась,
оскільки суцільно монополізовані підприємства цих галузей внаслідок
лібералізації отримали можливість компенсувати спад виробництва швидким
зростанням цін. За період 1992-1994 рр. відносне зростання цін (відношення
оптових цін галузі до оптових цін промисловості) складало: у вугільній
промисловості - 3,18 рази; у чорній металургії - 2,77; в електроенергетиці -
2,76; в кольоровій металургії - 1,38.
Таким чином, внаслідок першого етапу реформ найбільших втрат зазнали не
монополізовані, а диверсифіковані, потенційно здатні до швидкої ефективної
ринкової реструктуризації галузі економіки. Ці галузі мали, як правило, широке
коло суміжних виробництв, для яких вони виступали ринками збуту. Падіння
виробництва в них викликало кумулятивний ефект загального пригнічення
економічної активності. Динаміка структурних зрушень в промисловості України в
1992-1994 рр. являла собою негативну тенденцію перетворення ресурсоспоживаючої
економіки в ресурсозабезпечуючу, в якій швидко збільшувалася частка матеріало-
та енергомістких галузей, що виробляли проміжну продукцію, й стрімко
скорочувалася частка галузей, що виробляли кінцеву продукцію, і, насамперед,
товари народного споживання. Такі структурні зміни характеризують становлення
та розвиток сировинно-експортної моделі економіки, притаманної слаборозвиненим
країнам.
Якщо на початковому етапі формування такої моделі було певною мірою зумовлене
трансформаційним шоком і об’єктивними труднощами кризової фази перехідного
періоду, надалі сировинно-експортна модель виявилася законсервованою завдяки
тому, що на фоні гострої кризи виробництва, пригніченого стрімким зростанням
собівартості та стрімким скороченням платоспроможного попиту населення,
суцільної дезорганізації національного капіталу, в Україні активізувався
іноземний виробничий капітал. Товари народного споживання вітчизняного
виробництва почали інтенсивно витіснятися з внутрішнього ринку імпортною
продукцією.
Експансія іноземної продукції на внутрішній ринок України вимагала розвитку
джерел фінансування імпорту. Останнє здійснювалося як зростанням зовнішнього
боргу (4,8 млрд. доларів у 1994 р., - 12,5 млрд доларів на початку 2001 р.),
так і стимулюванням експорту товарів. За умов кризи військово-промислового
комплексу та неконкурентоспроможності решти продукції, яка підтримувалась
політикою фінансової стабілізації і відсутністю цілеспрямованих заходів щодо
модернізації виробництва в масштабах України, провідне місце в структурі
експорту товарів посіла продукція низького ступеня переробки сировинних та
низькотехнологічних галузей, насамперед чорної металургії, гірничо-видобувної
та хімічної промисловості.
Саме тому експортно-орієнтована сировинна модель економіки, що склалася в
Україні невдовзі після проголошення незалежності, виявилась доволі живучою. Її
стійкість пояснюється ще й тим, що за рахунок валютних надходжень від експорту
сировинної продукції формується, в значній мірі, дохідна частина бюджету та
інвестиційні можливості держави, і відповідно - підтримується певна соціальна
стабільність навіть в умовах постійного спаду виробництва. По суті, це - єдино
можлива модель виживання за умов тривалого звуження обсягів внутрішнього ринку,
яка найбільше відповідала поточним інтересам владних структур [22].
В той же час, сектори, що безпосередньо забезпечували роботу підприєм