Вы здесь

Зайнятість населення та удосконалення економічного механізму її державного регулюван-ня в ринкових умовах

Автор: 
Ушенко Наталя Валентинівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U001224
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2.1. Аналіз рівня зайнятості населення
Рівень зайнятості населення - один із найважливіших макроекономічних
показників, який впливає на економічний та соціальний розвиток країни. Він
визначається ступенем розвитку економіки і відповідно її потребою в робочій
силі, статево-віковою структурою населення, рівнем охорони здоров’я,
законодавчо-правовою базою у сфері соціально-трудових відносин.
У командно-адміністративній економіці під рівнем зайнятості населення
розумілось максимальне залучення працездатних членів суспільства в сферу
економічної діяльності. У результаті цього на початку 90-х років в Україні
показник рівня зайнятості працездатного населення у працездатному віці
(включаючи і молодь, яка навчається з відривом від виробництва) становив біля
93%. Це означає, що, за винятком жінок по догляду за дітьми, у відповідності до
встановленого законодавством віку та деяких інших категорій (військовослужбовці
строкової служби, особи позбавлені волі), всі інші категорії працездатного
населення повинні були працювати [11].
В умовах ринкової економіки рівень зайнятості населення визначається перш за
все зміною самої сутності трудових відносин, які на відміну від соціалістичного
устрою передбачають вільний вибір виду діяльності. Це стосується і українського
законодавства. Так, у ст. 1 п. 2 Закону України “Про зайнятість населення”
зазначено: “Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не
заборонені законодавством, у тому числі не пов’язані з виконанням оплачуваної
роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків,
передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є
підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної
відповідальності” [30]. Має значення і інша, не менш важлива законодавча норма
- наявність безробіття як офіційно-визнаної соціально-економічної категорії.
Отже, сама сутність соціально-трудових відносин ринкової економіки передбачає
певну частину незайнятого та безробітного населення, що відповідно впливає на
зменшення рівня зайнятості населення.
Крім того, потрібно враховувати багатоукладність ринкової економіки, ступінь
розвитку різних її секторів. Досвід більшості постсоціалістичних країн, у тому
числі і досвід України, свідчать, що розвиток секторів економіки знаходиться в
прямій залежності із зрілістю економічних відносин, а отже і рівень зайнятості
населення підпорядкований цим пропорціям [120]. Розглянемо цю закономірність на
конкретних статистичних матеріалах.
Динаміка показників зайнятості на протязі десяти років свідчить, що за період
1991-2001 рр. відбулись суттєві зміни в перерозподілі зайнятого населення. Як
видно із даних табл. 2.1, за десятирічний період (1991-2001рр.) чисельність
зайнятих в усіх сферах економічної діяльності зменшилась більш ніж на 4,5 млн.
осіб або на 17,7%. Тобто кожен п’ятий-шостий працівник залишив відповідну сферу
економічної діяльності. Причому в державному секторі кількість зайнятих
скоротилась майже на дві третини, в той час як у колективному секторі
збільшилась в 2 рази, а в приватному - в 9 разів. В результаті сучасна
структура зайнятості населення за формами власності сформована так: із
загальної кількості зайнятих 34,4% припадає на державний сектор, 36,1% - на
колективний, 29,5% - на приватний сектор господарювання. Тобто в цілому
відбуваються позитивні зрушення в формуванні зайнятості населення [27,99]. Але
об’єктивно доцільне скорочення зайнятості в державному секторі не
супроводжувалось адекватним розширенням робочих місць в інших секторах
економіки. Більш детальний аналіз свідчить, що при значному зменшенні кількості
працівників державного сектора, перелив робочої сили у колективний сектор
відбувався лише на протязі перших років становлення ринкових відносин. У
подальшому колективний сектор господарювання зазнав тих же проблем, що і
державний. Розбалансованість економічних процесів, невиважена господарська та
фінансово-податкова політика призвали в багатьох випадках скорочення
економічної діяльності підприємств цієї форми власності, а отже і вивільнення
працівників. Потрібно мати на увазі і те, що в останні роки акціонування
підприємств у порівнянні з першими роками економічних перетворень відбувається
на суттєво новій основі і об’єктивно потребує вивільнення робочої сили. У
результаті, як видно із даних табл. 2.1, темпи скорочення працівників приватної
форми власності досягли майже такого значення, як і державної.
Що стосується приватного сектора, то він хоч і розвивався прискореними темпами,
але не міг у повній мірі задовольнити потребу вивільнених працівників у робочих
місцях. До того ж сучасний приватний сектор - це малоефективна сфера, в основі
якої лежить індивідуально-трудова діяльність (за класифікацією - зайняті в
інших сферах економічної діяльності) та зайнятість в особистому підсобному
сільському господарстві, яка з точки зору привабливості не може задовольнити
певну частину населення, передусім вивільнених працівників з високоосвітнім
рівнем, молодь, значну частину чоловіків, демобілізованих із армії і т.д. Дані
табл. 2.2 свідчать, що зараз саме на ці два види діяльності припадає переважна
частина зайнятих у приватному секторі. Так, в інших сферах економічної
діяльності станом на середину 2000р. працювало 3,2 млн. осіб, або 51,1% від
загальної кількості працівників приватного сектора, в особистому підсобному
сільському господарстві - 2,2 млн. осіб, або 35,6% від загальної кількості