РОЗДІЛ 2
ОНТОЛОГІЯ ТВОРУ ЛІТЕРАТУРНОГО МИСТЕЦТВА
2.1. Концепція інтенціонального предмета і філософсько-естетичний аналіз
літературного твору
Перша фундаментальна праця, в якій Інгарден звернувся до аналізу структури і
способу існування літературного твору була видана в 1931 році німецькою мовою
під назвою “Das literarische Kunstwerk” або “Про літературний твір”. Її
висновки згодом увійшли до грунтовно розробленої концепції інтенціональних
предметів, викладеної в “Суперечці про існування світу”. Як відзначає Інгарден,
“поняття інтенціональності, як і суто інтенціональних предметів, не є моїм
“відкриттям”. Без досліджень Е.Гуссерля, А.Пфендера і врешті Фр. Брентано і К.
Твардовського (не говорячи вже про старі концепції середньовіччя, які напевно
надавали різних імпульсів сучасним дослідникам) вони не спали б мені на думку.”
[172,180] Попередник сучасної феноменології Франц Брентано, звертаючись до
традицій середньовічної схоластики, наголошував, що актам свідомості притаманне
інтенціональне віднесення до предмета. Подальша інтерпретація цієї тези в
філософії Гуссерля сприяла подоланню давньої філософської проблеми, пов’язаної
з нечітким розрізненням уявлення і його предмета. Відтепер у змісті свідомого
акту виділялися дві складові: чинна і інтенціональна. Згодом розуміння
свідомості, як корелятивного відношення переживання і паралельного йому
інтенціонального відповідника, набуло термінологічного виразу в
ноезо-ноематичній зв’язці і в такому вигляді закріпилося серед феноменологів.
Окреслюючи онтологічний статус інтенціональних предметів, Гуссерль зазначає, що
ноема, будучи відповідником ноези, не міститься в переживанні, але є
трансцендентною щодо нього. В листі до Інгардена від 5 квітня 1918 року він
надає першорядного значення положенню про неможливість ідентифікації сенсу
речення, покладеного в переживанні, із якостями складових цього переживання. Як
відзначає А. Щепанська: “Гуссерль, впроваджуючи нове онтологічне поняття
інтенціонального предмета, відкрив існування окремої сфери інтенціонального
буття - сфери значень, або смислів, нарізної як від буття реального, так і
ідеального. До цієї сфери можна віднести не тільки сенси речень, але і
предметні сенси, що конституюються в актах свідомості, а також їх кореляти –
інтенціональні предмети або ноеми.” [193,34]
Інгарден поділяв точку зору свого вчителя щодо природи інтенціональних
предметів. У праці “Про літературний твір” читаємо: “У нашому розумінні предмет
є суто інтенціональним тоді, коли він безпосередньо, або опосередковано
витворюється свідомим актом, або сукупністю таких актів, тільки і виключно
завдяки іманентній їм інтенціональності так, що має в них джерело свого буття і
повного спорядження (uposazenia).” [172,179] Водночас, в філософії Інгардена
поняття інтенціональності підлягає додатковим з’ясуванням і окресленням.
Неможливість його запозичення в “готовому” вигляді пояснюється наявною в
філософській літературі багатозначністю, за якою словом “інтенціональний”
позначаються як свідомі акти-носії інтенції, так і різноманітні предмети –
адресати, або ж кореляти цих актів. При цьому дана назва застосовується без
урахування онтологічного статусу даних предметів.
У праці “Про літературний твір” Інгарден вдається до скрупульозної
диференціації базового поняття, в результаті чого виникає наступна
термінологічна сітка. Стосовно належностей творчого акту вживається термін
інтенційний, який характеризує свідому чинність з точки зору структури належних
до неї переживань. Натомість породженний нею предмет окреслюється як
інтенціональний. Він визначається змістом даного акту і виокремлюється у
вигляді трансцендентної щодо інтенційної структури цілісності. Таким чином, він
виникає необхідно через наявність у свідомому акті інтенційного моменту і
змісту. “Це стосується істоти кожного акту свідомості, який містить предметне
покладання. Він є активним і творчим у тому сенсі, що (в ході його виконання –
К.Б.) невідворотно, як тінь, що падає поза освітленою з одного боку річчю,
з’являється інтенціональний предмет”. [180,34]
У свою чергу в предметній царині розрізняються “суто інтенціональні” і “також
інтенціональні” предмети. До суто інтенціональних належать ті, що підпадають
під наведене вище визначення і не мають жодних відповідників за межами
свідомості. Вони у свою чергу розділяються на “первинно” і “вторинно суто
інтенціональні”. “Перші – , як відзначає Інгарден, - мають джерело свого буття
й спорядження безпосередньо в конкретних актах, здійснюваних якимось ”я”, другі
ж завдячують своїм буттям і спорядженням, утворенням, що криють у собі “надану”
інтенціональність, зокрема, значущим мовним одиницям різного рівня. Оскільки
утворення такого роду нав’язуються до первинної інтенціональності, можна
сказати, що і вторинні суто інтенціональні предмети мають остаточне буттєве
джерело у свідомих актах.”[172,180]
Стосовно “також інтенціональних предметів” Інгарден дає наступні пояснення.
Якщо свідомий акт налаштовується на буттєво автономний щодо свідомості предмет,
то для суб’єкта він стає інтенціональним. Але, зважаючи на те, що для самих по
собі автономних предметів така ситуація не зумовлена їх внутрішньою природою, а
отже є випадковою, то в такому разі про них доречно говорити як про “також
інтенціональні” предмети.
Онтологічний статус інтенціональних предметів Інгарден окреслює, вдаючись до
опозиції буттєвої автономії і буттєвої гетерономії. В “Суперечці про існування
світу” читаємо: “Щось існує самосущо (є буттєво автономним), якщо має саме в
собі свій буттєвий фундамент. А такий фундамент воно має, я
- Київ+380960830922