Вы здесь

Науково-методичні основи реформування відносин власності в Україні

Автор: 
Катрушин Богдан Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
3403U001477
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ТА АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
2.1. Реформування відносин власності як стратегічний напрям ринкових
перетворень
Формування в Україні ринкової економіки обумовлює необхідність здійснення
комплексу взаємоузгоджених заходів, що включають реформування відносин
власності, демонополізацію економіки, реформу ціноутворення, перебудову
фінансової і кредитно-грошової систем, проведення активної структурної і
інноваційно-інвестиційної політики (приведення структури виробництва у
відповідність із структурою попиту, прискорення розвитку споживчого сектору,
інфраструктури), а також створення сучасної системи соціальної підтримки
населення.
Незважаючи на те, що ці зазначені напрями ринкових перетворень повинні
взаємоузгоджуватися і взаємодоповнювати один одного, все ж реформування
відносин власності є основним стратегічним елементом, що зачіпає як базові, так
і надбудовні процеси, а також сукупність умов діяльності і життєзабезпечення.
Це обумовлено тим, що, як зазначено вище, власність є основоположною
структуроутворюючою економічною категорією, а структура відносин власності на
засоби виробництва, що склались в суспільстві, характеризує
соціально-економічну систему з якісної сторони, так як від того, хто стане їх
власником, залежать і умови привласнення його результатів.
З економічної точки зору реформування відносин власності завдяки більш високому
рівню мотивації до підприємництва і відповідальності за використання об`єктів
власності сприятиме підвищенню ефективності функціонування економіки як на
мікро-, так і на макрорівні. Серед соціальних аспектів реформування відносин
власності слід виділити зростання доходів населення, що можливо завдяки
активізації підприємницької діяльності, ринку праці, отримання доходу від
власності тощо. Поступове наближення її обсягу до тих, що склалися в країнах
ринкової економіки, буде сприяти формуванню так званого середнього класу. Саме
цей прошарок населення створює основу ринкової економіки і сприяє
соціально-політичній стабільності в суспільстві.
Таким чином, реформування відносин власності повинно закласти основні
передумови ефективно функціонуючої ринкової економіки, зачіпає життєво важливі
інтереси усіх членів суспільства. Тому, враховуючи важливість цього напряму
перетворень, слід зазначити, що подолання кризових явищ в економіці,
забезпечення сталого економічного розвитку України находиться в залежності від
того, в якій мірі вдається забезпечити досягнення зазначеної мети при
реформуванні відносин власності.
Для характеристики процесів реформування відносин власності в економічній
практиці знайшли розповсюдження поняття “роздержавлення” і “приватизація”.
Поняття “приватизація” була сформульована в 70-і роки при значних масштабах
денаціоналізації державної власності в країнах Західної Європи. В
капіталістичних країнах, де відсутне поняття роздержавлення, приватизацію
трактують в широкому розумінні цього поняття, зокрема не тільки як зміну
власника державного майна, а й скорочення втручання держави в економіку, тобто
вкладається той зміст, який у вітчизняній економічній термінології означає
роздержавлення. Разом з тим, слід зазначити, що в країнах колишнього Союзу цей
термін не мав однозначної трактовки. Так, в Законі колишнього СРСР “Про основні
засади роздержавлення і приватизації підприємств” роздержавлення трактується як
перетворення державних підприємств в колективні підприємства, акціонерні
товариства і інші підприємства, що не знаходяться у державній власності, а
також орендні підприємства, а під приватизацією - придбання у власність
громадян і створених ними юридичних осіб підприємств, що знаходяться у
державній власності, і належних державі акцій (паїв) акціонерних товариств,
інших господарських товариств.
В “Основних концептуальних положеннях роздержавлення і приватизації економіки
Білоруської РСР” роздержавлення розглядається як процес формування
багатоукладної, змішаної економіки, що включає різноманітні форми власності,
децентралізацію управління, звільненя держави від функцій прямого державного
управління (61, с.4).
З інших позицій підходить до визначення процесів ринкових перетворень в сфері
відносин власності С.Біла. На її думку приватизацію слід розглядати в широкому
розумінні як економічно-правові, так і організаційно-правові заходи щодо
регулювання структурної перебудови економіки, розвитку конкуренції та обмеження
монополізму, створення та підтримки реальних власників і залучення до цього
процесу платоспроможних інвесторів (3, с.179). При цьому складовими
приватизації С.Біла вважає роздержавлення, демонополізацію та корпоратизацію.
Роздержавлення характеризується нею насамперед як перехід від
соціально-економічної монополії держави до багатоукладної економіки, а
корпоратизація – перетворення державної власності в акціонерну (3, с.180,181).
Така трактовка термінів, що характеризують процеси реформування відносин
власності, на наш погляд, недостатньо обгрунтована. По-перше, приватизація не
може брати на себе завдання регулювання структурної перебудови, а лише сприяє
цьому процесу при умові активізації підприємницької діяльності нових власників.
По-друге, приватизацію можна розглядати лише як захід обмеження монополізму
стосовно державної форми власності, але не як демонополізацію. Тобто вона не
спрямована на демонополізацію в широкому розумінні цього терміну. Більш того,
поділ об’єкту в процесі приватизації може знизити його привабливість з боку
інвесторів, а монополізм сам по собі ще