Ви є тут

Шляхи впливу гістаміну на шлункову секрецію

Автор: 
Толстанова Ганна Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U001543
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Оперативні втручання
Дослідження ролі різних типів ГР в регуляції шлункової секреціїї проводились в
умовах хронічного експерименту на 15 безпородних собаках масою 10-18 кг, яким
були вживлені фістули в фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу кишку, 10-12
см дистальніше пілоричного сфінктера, за методом Басова-Павлова.
Тварин утримували в стандартних умовах віварію. Вони отримували стандартну
лабораторну їжу та воду.
Тварини були розподілені на 2 групи. І група - собаки з інтактною нервовою
системою (11 тварин), ІІ - собаки з селективною ваготомією шлунка (4 тварини).
Так як технічні труднощі не дозволяють зробити ваготомію шлунка у собак з
фістулами шлунка, ці операції здійснювали одночасно з накладанням фістул на
шлунок. Тому собаки з селективною ваготомією шлунка, що відносяться до другої
групи, не могли бути самі собі контролем. Контролем служила велика група
інтактних тварин – 11 собак.
Всі оперативні втручання виконували під загальним знечуленням з використанням
нембуталу (35 мг/кг, внутрішньовенно) чи тіопенталу (35 мг/кг,
внутрішньовенно).
Накладання фістул на шлунок та дванадцятипалу кишку, а також передопераційну
підготовку та післяопераційний догляд за тваринами здійснювали за схемами,
описаними в посібнику Шалімова С.О. [51].
Експерименти починались через 14-15 днів після оперативного втручання.
Селективна ваготомія шлунка. Після розтину черевної порожнини для зручності
маніпуляцій на стравоході в шлунок вводили товстий зонд. Препарували і брали на
трималки стовбури правого і лівого блукаючих нервів. Знаходили печінкові гілки
переднього блукаючого нерва ( їх буває 2-4), які починаються на рівні кардії і
йдуть зліва направо в поперечному напрямку до печінки, та зберігали їх. Нижче
відходження печінкових гілок перетинали шлункові гілки, які йдуть до кардії,
дна і тіла шлунка. Натягуючи трималку на задньому стовбурі блукаючого нерва,
знаходили місце його розгалуження на дві гілки. Більш крупніша – це черевна
гілка, вона відходить на рівні кардії, проходить медіально вниз і вправо і
прямує до сонячного плетива, і друга – задній нерв Латарже, що проходить
паралельно малій кривизні. Останній пересікали разом з іншими шлунковими
гілками дистальніше відходження черевної гілки. Виділяли стравохід, та
пересікали стравохідно-діафрагмальну зв”язку. При перерізці обох нервів Латарже
ми досягали парасимпатичної денервації всього шлунка при збереженні вагусної
іннервації інших органів черевної порожнини.
Повноту ваготомії у собак з селективною ваготомією контролювали за допомогою
інсулінового теста – теста Холандера: секреція на введення інсуліну (Львівський
м"ясокомбінат, Україна) в дозі 0,5 од./кг [53] повинна бути відсутньою. При
виконанні селективної ваготомії у однієї собаки був тест на інсулін позитивним,
тобто ваготомія була не повною. Ця собака в дослідах не була використана.
2.2. Методи дослідження шлункової секреції
До основних показників шлункової секреції, які вивчають в експериментальних і
клінічних дослідженнях, відносять об"єм шлункового соку, його кислотність,
дебіт соляної кислоти і пепсину. Визначення об"єму шлункового соку має значення
в оцінці інтенсивності секреції, а також служить основою для обчислення дебіта
соляної кислоти і пепсину [4].
Кожний експеримент починався вранці натщесерце, при відсутності базальної
секреції та при наявності лужного вмісту шлунка. Шлункову секрецію стимулювали
підшкірним введенням гістаміну дигідрохлориду, агоніста Н1-, Н2- Н3- та Н4-ГР,
в дозі 0,05 мг/кг (хіміко-фармацевтичне об”єднання “Здоров’я”, Україна) [32,
53], внутрішньовенним введенням дімаприту дигідрохлориду, селективного агоніста
Н2-ГР, в дозі 0,09 мг/кг (Sigma Chemichal Co, USA) [126], внурішньом”язевим
введенням інсуліну (Lilly France S.A., Франція) в дозі 0,5 од./кг [53],
підшкірним введенням карбахоліну, невибіркового агоністу мускаринових
ацетилхолінових рецепторів, в дозі 0,005 мг/кг [29, 92] та метилфурметидом,
агоністом М2-мускаринових ацетилхолінових рецепторів (0,005 мг/кг, підшкірно)
[29, 92]. Впродовж всього періоду стимулюючої дії гістаміну (1,5 години),
дімаприту (1,5 години), метилфурметиду (1,5 години), карбахоліну (1,5 години)
та інсуліну (3-4 години) в півгодинних пробах враховували об”єм шлункового соку
в мілілітрах, електротитрометрично визначали кислотність [21] та концентрацію
пепсину [135].
Титрування шлункового соку проводили на напівавтоматичному
електротитрометричному пристрої, який дозволяє проводити автоматичне титрування
з регульованою швидкістю подачі титраційних розчинів. Швидкості подачі
розчинів, будучи встановленими на певному рівні, залишаються незмінними
впродовж всього титрування проби [21].
Напівавтоматичний електротитрометричний пристрій складається з 6 блоків: 1)
рН-метр (універсальний іономір або будь–який інший рН-метр-мікроамперметр; 2)
порогове електронне реле часу, налаштоване на певну напругу, при досягненні
якої зпрацьовує реле-вимикач для перистальтичного насосу; 3) електромагнітна
мішалка; 4) блок титрування, який включає штатив, на якому розміщений
титраційний стакан: занурені в стакан електроди, сполучені з рН-метром, піпетка
подачі титраційного розчину, термометр і магніт; 5) перистальтичний насос НП-1;
6) вимірювальна бюретка, сполучена трубкою з піпеткою подачі титраційного
розчину. Перистальтичний насос усуває недоліки, які мають місце при подачі
розчину в титраційний стакан із бюретки. В перистальтичному насосі передбачена
плавна регуляція подачі розчину в великому діапазоні об"ємів (від 0,5 мл/хв).
Порогове електронне реле часу дозволяє використовувати напівавтоматичний
електротитро