Вы здесь

Язичницькі та християнські старожитності Верхнього Попруття і Середнього Подністров'я VІІІ - першої половини ХІІІ ст.

Автор: 
Мисько Юлія Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001547
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СЛОВ’ЯНСЬКІ ЯЗИЧНИЦЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ
VІІІ-Х СТ.
2.1. Культові місця та святилища
Слов’янами Верхнього Попруття та Середнього Подністров’я було залишено ряд
культових пам’яток, вивчення яких дає можливість скласти певні уявлення про
їхні первісні вірування (рис. А.1). Хронологічно виявлені об’єкти відносяться
до періоду культури Луки-Райковецької, тобто до останньої чверті І тис. н.е. Це
пам’ятки у Ревному, Ржавинцях, Горбовому, Кулішівці, Нагорянах, Бабині,
Рухотині. Розгляд сакральних об’єктів цього часу свідчить про існування досить
розвинутої системи ідеологічних уявлень слов’янського суспільства, що
потребувала спеціально споруджених місць для відправи релігійних культів і
говорить про наявність усталеної культової архітектури та символіки. Це
дозволяє припускати побутування певних традицій у спорудженні місць для молінь
та жертвоприношень населенням території досліджуваного регіону. Однак у нас
немає даних для більш раннього хронологічного періоду. Очевидно, це пояснюється
тим, що у середині І тис., коли слов’яни жили в невеликих селищах, вели спільне
господарство і були об’єднані у великосімейні общини, вони використовували в
культових цілях невеликі жертовні майданчики і жертовні ями, розташовані на
території могильників або на краю поселень, подібні до досліджених біля
Городка, Корчака VІІ і ІХ [249, с. 99; 279, с. 48]. На сьогодні таких культових
місць виявлено відносно мало [283, с. 16-20], а у слов’янського населення
регіону не зафіксовано взагалі. На цьому етапі обрядова діяльність могла
відбуватися в окремих житлових приміщеннях (про що піде мова у третьому
підрозділі), а також у священних гаях, біля водоймищ та інших об’єктів
природного походження. Подібні місця общинної території, де язичники виконували
свої релігійні обряди, можуть бути виділені як окремий структурний елемент
гнізда-общини – сакральна зона [345, с. 138]. У VІІІ-Х ст. серед рукотворних
об’єктів таких сакральних зон були вже не тільки культові місця (жертовні ями
та майданчики), а й більш складні об’єкти – святилища. Позаяк науковцями на
сьогодні не сформульовані загальновизнані методичні принципи, за якими пам’ятку
з більшим або меншим ступенем вірогідності можна віднести до культової, в даній
роботі ми будемо послідовно і комплексно використовувати наступні критерії,
розроблені І.П. Русановою:
Розташування об’єкту (наприклад, ями або споруди): в незвичному місці – на
могильнику, краю поселення. Або, навпаки, в його центрі, збоку від заселеної
території, ізольовано.
Незвичайна для споруд, що її оточують, форма або конструкція – круглі капища,
кругла або довга, без вогнищ або з декількома вогнищами будівля, кам’яні та
багатошарові глиняні вівтарі, особливої форми вимостки, наявність сакрального
кордону.
Жертовний склад знахідок – кістки людини, кістки багатьох тварин, зібрані
разом, особливо черепа і щелепи, перепалені кістки в ямах та вогнищах,
наявність амулетів та ідолів. Сліди вогню.
Аналогії до споруд, функція яких є незрозумілою, серед достовірно культових
об’єктів.
Зіставлення з етнографічними даними або опис у давніх письмових джерелах [280,
с. 11].
Коли пам’ятка визначена як культова, може бути здійснена вужча видова
класифікація, що заснована на конструктивних особливостях сакральних об’єктів і
відображає ті обрядові дії, які здійснювалися на священному місці. Тоді до
культових місць відносимо жертовні ями і жертовні майданчики, які були
споруджені з певної нагоди і потім залишені, а до святилищ – спеціальні
споруди, де знаходився ідол (ідоли) і постійно відбувалися моління і
жертвоприношення [277, с. 53]. Останні поділяються ще на ряд різновидів, серед
яких: 1) круглі майданчики-капища з ідолом в центрі, обмежені рівчаком або
системою окремих ям; 2) такі самі майданчики, обмежені валом і ровом (малі
городища-святилища); 3) криті дерев’яні споруди, всередині яких стояли ідоли
(храми); 4) городища-сховища, що одночасно відповідали культовим цілям і
містили окремі культові об’єкти; 5) великі культові центри, в яких поєднувались
елементи всіх типів святилищ, культових місць і шанованих природних об’єктів
[277, с. 53, 283, с. 9].
На території досліджуваного регіону виявлені пам’ятки як першого, так і другого
видів. Культове місце знаходилося в центрі розкопаної частини могильника IX ст.
городища Ревне І, де досліджено 53 ґрунтові поховання [170, с. 70] (рис. А.2,
А). Це жертовна яма у вигляді коритоподібного заглиблення діаметром близько 5 м
і глибиною 0,5 м від сучасної поверхні (0,3 м від давньої) була заповнена
чорною вуглистою землею, шар якої товщиною 0,2-0,3 м містив кальциновані
людські кістки, неперепалені кістки свійських тварин (серед останніх є ціла
щелепа свині), вугілля, шматки глиняної обмазки з відбитками дерева, обпалене
каміння, уламки ліпного і гончарного посуду, частина якого вдруге побувала у
вогні. У центрі заглиблення виявлена стовпова яма квадратної форми (0,2 х 0,2
м) і глибиною 0,25 м [361, с. 87; 180, с. 218; 341, с. 183; 170, с. 81; 171, с.
89]. На північ від центральної простежуються ще чотири ямки меншого розміру,
приблизно 0,1 м в діаметрі. Також у заповненні жертовної ями виявлені шматочки
оплавленого скла, розколота галька, переплавлене залізо. Причому більшість
знахідок концентрувалася, в основному, на краю культової ями – у її південній
частині, а фрагменти кераміки – біля центральної стовпової ями. В Києві на
Житомирській вулиці, біля могильника Х ст. на глибині 1,4 м від сучасної
поверхні, також була відкрита майже кругла яма діаметром до 2 м і завглибшки
1,2 м, заповнена шарами вугілля та глини. Там знайдені кістки тварин, уламки
посуду, пря