Ви є тут

Організаційно-економічний механізм регулювання інноваційної діяльності в промисловості України

Автор: 
Кондрашов Олександр Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U001674
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СТАН ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1. Законодавче та нормативно-правове забезпечення переходу промисловості України на інноваційну модель розвитку
Для виходу України з економічної кризи і виводу її на якісно новий науково-технічний і організаційно-економічний рівень розвитку необхідно здійснити широкий комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності інноваційної діяльності. Серед цих заходів важливе місце займає розробка законодавчих актів і нормативних документів, здатних забезпечити ефективне управління інноваційною діяльністю.
Слід відмітити, що в Україні за роки незалежності в цьому напрямі напрацьована певна база.
Вихідні правові передумови державної науково-технічної та інноваційної політики закладені в Конституції України. Стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших видів творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав. В цій же статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Стаття 116 зобов'язує Кабінет Міністрів України забезпечити проведення політики у сфері освіти, науки і культури та з інших напрямків економічної діяльності. Згідно з пунктом 4 цієї статті Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України [35, 36].
Крім Конституції України, норми щодо інноваційної діяльності містяться в багатьох актах різних галузей законодавства. В свою чергу, їх умовно можна поділити на дві групи. До першої слід віднести акти законодавства, які визначають основи державної політики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності. Законодавче забезпечення цієї сфери діяльності в Україні започатковано Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", який введено в дію 13 грудня 1991 року. З часом було здійснено уточнення окремих статей і положень цього Закону [37] та прийнято новий Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність", який набув чинності 1 грудня 1998 року, а в 2000р. були внесені відповідні зміни [38].
В названому законі визначені цілі державної політики в науковій і науково-технічній діяльності, встановлено основні принципи і напрями державного регулювання та управління цією сферою, форми і методи впливу на розвиток науково-технічної сфери, що стосуються фінансово-кредитних та податкових важелів регулювання, використання засобів програмно-цільового планування і прогнозування, формування державних наукових та науково-технічних програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію, функціонування системи науково-технічної інформації та інших напрямів.
В цьому законі вперше чітко визначено функції і взаємовідносини науки і органів державної влади і управління.
Відповідно з цим законом за Верховною Радою України закріплено такі функції:
* формування основних положень державної науково-технічної політики і правових засад діяльності у сфері НДДКР;
* встановлення обсягів бюджетного фінансування НДДКР.
На виконання вказаного Закону Верховна Рада України прийняла у 1992 і у 2001 р. постанови про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки. В свою чергу, Кабінет Міністрів України прийняв також відповідні постанови відносно реалізації пріоритетних напрямків на основі формування системи національних, державних, міждержавних, галузевих (міжгалузевих) і регіональних науково-технічних програм.
Крім вищеназваного слід назвати прийняту Верховною Радою України "Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України"[39]. Концепція містить головні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення. Вона визначає засади взаємовідносин між державою та суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності, які грунтуються на необхідності пріоритетної державної підтримки науки, технологій та інновацій як джерела економічного зростання, складової частини національної культури, освіти та сфери реалізації інтелектуального потенціалу громадян. Дія Концепції розрахована на період стабілізації економіки та досягнення сталого її розвитку.
Сучасна нормативно-правова база (Закони України, укази Президента, підзаконні акти у вигляді постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади і інші нормативні документи) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності нараховує декілька десятків документів.
До другої групи законодавчих актів слід віднести такі, за якими інновації, науково-технічна та інноваційна діяльність виступають лише як складові функціонування соціально-економічних процесів країни.
Все розмаїття законодавчих актів можна умовно розподілити на підгрупи:
==> акти, які закріплюють екологічні пріоритети, зокрема екологічну безпеку інноваційної діяльності;
==> акти законодавства, які передбачають специфіку здійснення інноваційної діяльності у вільних економічних зонах, інших територіях зі спеціальним правовим режимом, в тому числі у зонах надзвичайних економічних ситуацій;
==> акти, які спрямовані на охорону та захист авторських та суміжних прав і здійснення патентної діяльності;
==> акти, що регулюють зовнішньоекономічні відносини та іноземне інвестування;
==> акти, які регулюють різнобічні внутрішньо-економічні відносини і передбачають здійснення інноваційної діяльності в сферах підприємницької, фінансової, науково-технічної, інформаційної та іншої економічної діяльності;
==> інші акти чинного законодавства, зокрема у сфері стандартизації і сертифікації, ліцензування, аудиторської діяльності, обігу цінних паперів, приватизації, тощо.
Права підприємств і організацій по здійсненню науково-технічної та інноваційної діяльності знайшли відображення в зако