РОЗДІЛ 2
СПОСОБИ ТА УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ
У залежності від того яким чином громадянин вирішив реалізувати своє право на
працю, що він вибрав – роботу в якості самостійного виробника чи роботу
найманого працівника, або роботу творчих, вільних професій, він вступає в різні
правовідносини. Це можуть бути трудові правовідносини або правовідносини,
врегульовані міжнародним, цивільним, аграрним і т.д. законодавством. У зв'язку
з тим, що форми реалізації права на працю настільки різноманітні, їх ні в якому
випадку не треба зводити до однієї і нівелювати з такою формою реалізації права
на працю як праця в якості найманих працівників. Відносини по реалізації права
на працю різних категорій працівників є предметом окремих, спеціальних галузей
права.
Більш того, в умовах ринкової економіки розширюється практика вступу громадян
при реалізації права на працю в ряд правовідносин, в систему правовідносин,
коли трудові правовідносини, де суб'єктом виступає найманий працівник,
нашаровуються одночасно на правовідносини, що виникають з його ж участю, але як
із власником засобів виробництва; - виникає необхідність подальшого
удосконалення не тільки такої галузі права як трудове, але і цивільного,
конституційного, аграрного, підприємницького і т.д. права. Але знову ж це
удосконалення не повинне означати необхідності, щоб усі форми реалізації права
на працю містили однакові норми, однаково гарантовані державою і містилися в
одному кодифікованому нормативно-правовому акті. У різних правовідносин по
реалізації права на працю повинні бути свої особливості; одні правовідносини
повинні бути повніше врегульовані законодавством, інші менше.
2.1. Трудовий договір як форма реалізації права на працю
На сьогоднішній день найбільшу правову регламентацію мають відносини по
реалізації права на працю в якості найманих працівників, де реалізація права на
працю починається зі вступу працівника в трудові правовідносини з роботодавцем,
іншими словами з укладення трудового договору (контракту).
Як юридична категорія трудовий договір виступає в якості залучення громадян до
праці. Трудовий договір (контракт) служить підставою виникнення трудових
відносин, підставою поширення на сторони правовідносин прав і обов'язків
встановлених нормативними актами, а також вироблених і погоджених сторонами.
У плані дисертаційного дослідження трудовий договір становить інтерес як
юридичний факт, з яким пов'язане виникнення і функціонування трудових
правовідносин, а значить і здійснення права на працю.
Можливість громадян самостійно вибирати спеціальність, час і місце роботи,
переходити в інший колектив найчастіше реалізується саме за допомогою трудового
договору. І в цьому значенні він служить, як вважають деякі автори і з ними
слід погодитися, гарантією права на працю [113] [94 [113] Лившиц Р.З., Иванов
С.А. Личность в советском трудовом праве. – М.: Наука, 1982. – С.108.].
Трудовий договір — найважливіший, центральний інститут трудового права. Роль і
місце договору в регулюванні трудових відносин обумовлені вільним характером
праці в суспільстві. Свобода праці полягає передусім в тому, що кожний
громадянин обирає собі роботу, яка відповідає його можливостям та інтересам
[114] [95 [114] Лившиц Р.З., Чубайс Б.М. Трудовой договор. - М.: Наука, 1986. -
С. 4.].
За допомогою трудового договору: а) реалізується право громадян України на
працю; б) визначається рід діяльності — робота, що підлягає виконанню
працівником (трудова функція); в) здійснюється розстановка та використання
кадрів всередині підприємства; г) забезпечується охорона інтересів працівника
[111] [96 [111] Левиант Ф.М. Виды трудового договора. - М.: Юрид. лит., 1966. -
С. 5.].
Вперше легальне поняття „трудовий договір” було дане в КЗпП УРСР 1922 р.
Відповідно до ст. 27 цього КЗпП трудовим договором визнавалась угода двох або
більшого числа осіб, за якою одна сторона (найнятий) надає свою робочу силу
іншій стороні (наймачеві) за плату [59] [97 [59] Кодекс законов о труде УССР.
(С изм. и дополн. по 15 сентября 1926 г. и с алфав. Указателем). – Харьков:
Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1926.]. При цьому трудовий договір укладався як
тоді, коли не було колективного договору, так і тоді, коли такий договір був.
Наведені у ст. 27 терміни „найнятий” та „наймач” були неприйнятні для
позначення сторін соціалістичного трудового договору, бо під найманою працею
розумілася праця робітника, котрий позбавлений знарядь та засобів виробництва
та продає свою фізичну здатність до праці.
Вказівка у ст. 27 КЗпП, що це угода „про надання робочої сили”, не дозволяла
відокремити трудовий договір від інших суміжних категорій договорів про працю,
бо не наголошувала такої суттєвої ознаки трудового договору, як підпорядкування
працівника встановленому внутрішньому трудовому розпорядку. У визначенні
відсутня також вказівка на обов’язки сторін за трудовим договором і, нарешті,
звертаючи увагу на оплатний характер трудового договору, не наголошувалася
специфіка цієї винагороди, а це є тим паче суттєво, бо більшість інших
договорів також є оплатними. Вважалось, що ці відносини складались не шляхом
купівлі-продажу робочої сили, а на принципах товариської співдружності вільних
від експлуатації людей, які виконують конкретні трудові функції в загальній
спільній праці трудового колективу конкретного підприємства [139] [98 [139]
Прокопенко В.І. Трудове право України. - Харків: Консум, 2000. - С. 212 –
213.].
Особливо велику увагу цьому питанню приділив М. Александров. Він розкрив
специфічні риси трудового договору через діяльність в якості робітника і
службовця. Трудовий договір за радянським правом він
- Київ+380960830922