Вы здесь

Міжнародно-правове співробітництво пострадянських держав (на прикладі країн СНД).

Автор: 
Шумілов Андрій Станіславович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U002495
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СНД ЯК ОСНОВНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА СПІВРОБІТНИЦТВА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ
2.1. Багатостороннє співробітництво. СНД: правова природа та юридична сила документів.

Однією з нових структур, що виникли на пострадянському просторі стала Співдружність Незалежних Держав (СНД). Слід зазначити, що в основі СНД лежать дві групи міжнародно-правових документів - це документи, що були підписані в Мінську та в Алма-Аті (Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 року та Протокол до Угоди про створення СНД та Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 року). Ініціаторами створення нового міжнародного утворення виступили Росія, Білорусь та Україна. З цієї точки зору Угода про створення СНД носить суто політичний характер, тому що тільки коли всі держави - колишні члени СРСР прийняли рішення про розпуск СРСР, дійшли згоди про створення СНД можна казати, з точки зору міжнародного права, про припинення існування СРСР та утворення СНД.
Угода про створення СНД має певні недоліки з точки зору міжнародного права. Це, наприклад, питання ядерної зброї СРСР, які не могли вирішуватись без участі Казахстану, на території якого вона була. Крім того, ст.11 проголошувала неприпустимість дії на території держав-засновниць СНД "норм третіх держав, в тому числі колишнього Союзу РСР", хоча Союз РСР - це не третя держава, і мова могла йти лише про правонаступництво, що потребує особливої процедури відповідно до Конвенцій про правонаступництво 1978 та 1983 років (Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 року.). Крім того, три держави - члени СРСР юридично могли заявити тільки про свій вихід з СРСР, а не про розформування СРСР. Таким чином, слід вважати, що СРСР було розформовано лише після підписання Алма-атинської декларації та протоколу до Угоди про створення СНД. Треба також зазначити, що Угода про створення СНД набуває чинності для кожного учасника з моменту ратифікації. При цьому слід виходи з того, що в процесі ратифікації сторонами угоди, коли депутати вносять підчас обговорення договору в парламенті свої пропозиції щодо зміни окремих його положень, включенню нових або виключенню тих, що є, мова йде, по суті не про застереження, а про поправки або доповнення до договору, який обговорюється в парламенті. Але оскільки угода - це акт, який висловлює узгодженні волевиявлення держав, вона не може змінюватися в односторонньому порядку. Але, наприклад, Верховна Рада України ратифікувала текст Угоди, виклавши більшість її статей (9) у новій редакції. З точки зору міжнародного права, а саме Конвенції про право міжнародних договорів 1969р. (частина IV) таке внесення змін повинно бути узгоджено з іншими учасниками угоди. Таким чином, з точки зору міжнародного права, Росія - учасниця одного договору , а Україна - учасниця іншого договору. Внесення Верховною Радою України такої кількості змін до Угоди викликало справедливу критику в Україні та за її кордонами, оскільки деякі з них не відповідають положенням самої Угоди про створення СНД і нормам Віденської конвенції 1969 року. [98, С. 60-64]
Для того, щоб ліквідувати це протиріччя, необхідно укласти між ними спеціальну угоду про внесення поправок та отримати згоду інших держав-членів. Це ж саме стосується й інших держав які підписали протокол до Угоди про створення СНД. Але ж така спеціальна угода не підписана. Тому слід було б вважати, що оскільки права та обов'язки сторін угоди мають неадекватний характер, сама угода є недійсною.
Масове самопроголошення радянськими республіками незалежності на початку 1990-х не дозволило новоствореним державам відокремитися повністю із-за об'єктивної неможливості уникнути багатогранних взаємовідносин між собою. Причинами цього були, з одного боку, складні у правовому плані та надзвичайно політизовані проблеми правонаступництва, що виникли одночасно із розпадом СРСР. А з другого, ? пошук власних шляхів розвитку неминуче примушував звертатися до досвіду колишнього Радянського Союзу. І на це було багато причин. Так, у межах СРСР кожна республіка мала власну господарську спеціалізацію, яку, як довів час, неможливо було подолати, різко змінивши орієнтири на співробітництво з економічно могутніми державами та міжнародними економічними об'єднаннями.
Крім того, незважаючи на гостру та правомірну критику ідеологічних основ колишньої наддержави, на час розпаду СРСР існувало глибоке взаємопроникнення культур багатьох його народів. Склалася власна "радянська" субкультура.
Чи не стала Співдружність Незалежних Держав тією новою організаційно-правовою основою багатобічної співпраці колишніх республік СРСР? На сьогодні, коли минуло вже десять років, для відповіді на це питання аналізу підлягає не тільки велика нормативно-правова база СНД, але і дійсний досвід її розвитку. Набутий значний теоретичний матеріал дозволяє враховувати різні, інколи діаметрально-протилежні думки щодо правової сутності нового міждержавного об'єднання, юридичної сили рішень, що приймаються його органами, а також ефективності укладених під його егідою угод тощо.
Чимало аналітичних праць (статей, монографій), присвячених СНД, побачивши світ у першій половині 1990-х, в основному зводилися до текстуального аналізу угод СНД і, в певному розумінні, були "відірвані" від відносин, що реально складалися між державами на пострадянському просторі. Це, однак, виявилося надзвичайно корисним - були помічені численні "невідповідності" й "упущення" розроблювачів угод, а також стимульовані нові дослідження у таких традиційно фундаментальних галузях міжнародного права, де, як здається, вже не повинно було залишитися "білих плям", як право міжнародних договорів і право міжнародних організацій. Навіть більше, ґрунтовний аналіз текстів угод, що заснували Співдружність, відіграв і прогностичну роль - пробл