РОЗДІЛ 2
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АНТИКРИЗОВОГО ТА САНАЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Аналітичне забезпечення прогнозування банкрутства підприємств у системі антикризового управління
Суб'єкти господарювання, які функціонують в умовах ринкової економіки, є самостійними і незалежними у прийнятті господарських рішень. Саме тому на них покладено реальну економічну відповідальність за результати їхньої діяльності, виконання зобов'язань перед партнерами: постачальниками, покупцями, інвесторами, працівниками підприємства, а також перед державою. Висока ймовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення антикризового управління.
Антикризове управління є одним з функціональних напрямів управління підприємством. Це - постійно діючий процес виявлення ознак кризових явищ та реалізації генерального плану недопущення їх поширення [114, c.53].
Вибір шляхів запобігання кризі передбачає здійснення стратегічного управління підприємством, а також визначення тактики реалізації обраної стратегії (оперативне управління). Запропонована нами модель антикризового управління зображена на рис. 2.1. Її вихідним пунктом є визначення мети антикризового управління, залежно від якої обирають сфери спостереження і визначають критерії оцінки даних, отриманих під час аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища. За результатами такого аналізу первісна мета корегується, з наявних альтернатив обирається оптимальна стратегія запобігання кризі на підприємстві.
Рис. 2.1. Модель антикризового управління підприємством у перехідній економіці
На наступному етапі визначають довготермінові і короткотермінові цілі - цілі вищого і нижчого рівнів. Нижчі цілі є засобом досягнення вищих, однак орієнтація керівництва підприємства лише на цілі нижчого рівня може привести господарюючого суб'єкта до кризи, оскільки впровадження заходів, непов'язаних із стратегічними цілями, може покращити становище підприємства лише у короткостроковому періоді. Тактичне управління має здійснюватись у межах обраної стратегії. За характером заходів, що реалізуються в його ході, виділяють такі види тактики: наступальна, тактика делегування, компроміс та консенсус, захисна тактика (рис. 2.2) [175, c.61].
Найефективніша наступальна тактика, в ході якої корегуються філософія й основні принципи діяльності підприємства, розробляються нові фінансові, маркетингові, технічні, інвестиційні програми, які дають змогу знайти шляхи до добробуту і процвітання підприємств.
Тактика делегування передбачає делегування повноважень щодо вирішення питань, які виникли на підприємстві, третім особам: власникам, кредиторам, державі. Тобто, підприємство прагне отримати додаткові фінансові ресурси в результаті збільшення статутного фонду, одержання державних гарантій і захисту за умов політики протекціонізму, сподівається на участь кредиторів у санації.
Тактика компромісів (Jiu-Jitsu) і консенсусів (Tai-Chi) в першому випадку передбачає альянс між кількома учасниками ринку з метою блокування сильного конкурента, в другому - спрямована на злиття підприємств з метою використання ефекту синергізму та взаємодоповнення сильних сторін партнерів.
Захисна тактика полягає у проведенні заходів, в основі яких є скорочення всіх витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом, утриманням основних фондів і персоналу. Це призводить до скорочення виробництва в цілому. Таку тактику застосовують здебільшого при дуже несприятливих зовнішніх обставинах. Її масове застосування веде до поглиблення кризових явищ в економіці.
Рис. 2.2. Різновиди оперативного управління підприємством
Контроль та аналіз результатів антикризових заходів, а також оцінка змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі допомагають адаптувати мету антикризового управління до нових умов функціонування підприємства. Отже, відповідальний етап антикризового управління - діагностика зовнішнього середовища, в якому діє підприємство, і його внутрішнього середовища. З огляду на це, постає питання про необхідність проведення якісного оперативного аналізу фінансового стану, який в умовах комерційного розрахунку є індикатором здатності підприємства успішно діяти на ринку.
Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке відображає ступінь забезпеченості суб'єкта господарювання необхідними фінансовими ресурсами для ефективного функціонування та своєчасного проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями [47, с.257].
Виявлення ознак погіршення становища підприємства дає змогу запобігти розгортанню подій за сценарієм, який призведе до банкрутства, та визначити оптимальні шляхи підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Отже, аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом антикризового управління. Він вимагає на сучасному етапі системного, комплексного підходу.
Визначальним моментом у його реалізації є обрання сфер спостереження, а саме: конкретних показників, аналіз яких буде проведений. Крім того, треба визначити критерії оцінки цих показників, допустимі межі їх коливань. Вихід за ці межі буде сигналом для проведення антикризових заходів. Отож, обов'язковою умовою діагностики та своєчасного попередження банкрутства є наявність науково обґрунтованої системи агрегованих показників і критеріїв, які всебічно і детально характеризують господарське становище підприємства та допомагають виявити факт фінансової неспроможності.
Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є його фінансова звітність (форма №1 "Баланс", форма №2 "Звіт про про фінансові результати діяльності та їх використання", форма №3 "Звіт про рух грошових коштів", форма №4 "Звіт про власний капітал") і первинна бухгалтерська документація. Важливими також є зовнішні