РОЗДІЛ 2
ВИКОНАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
2.1. Загальна характеристика виконання вексельних зобов'язань
Незважаючи на свої певні особливості, вексельні зобов'язання є, насамперед, цивільно-правовими зобов'язаннями і тому дослідження питань виконання вексельних зобов'язань необхідно розглядати, перш за все, з точки зору загальних принципів і правил виконання цивільно-правових зобов'язань.
Є.О. Суханов зазначає, що виконання зобов'язання полягає у здійсненні боржником на користь кредитора конкретної дії, яка складає предмет зобов'язання, або в утриманні від визначених обставиною дій.107 [36]
Н.С. Кузнєцова говорить про те, що під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. За своєю юридичною природою дії з виконання зобов'язань є нічим іншим, як правочини, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій з виконання застосовуються ті ж правила, що регулюють вчинення правочинів.108 [64]
Дії, які повинні бути здійснені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо вони пов'язані з передачею якогось майна, загальним поняттям предмету виконання охоплюється і це майно.109 [66]
Вексель містить в собі зобов'язання боржника сплатити визначену грошову суму коштів, тобто предметом виконання вексельного зобов'язання є передача грошей.
Науковцями зазначається, що виконання зобов'язання підпорядковане низці принципів, тобто встановленим законом основним положенням, яких необхідно дотримуватись в процесі виконання зобов'язань. Перше таке основне положення зводиться до вимог належного, перш за все, реального виконання зобов'язання.110 [149]
Проте в юридичній літературі існують різні підходи до зіставлення цих принципів. Так, Н.І. Краснов вважав, що реальне виконання є складовою належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання - одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.111 [85]
Іншу позицію займав А.В. Венедиктов, який вказував, що реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті, відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції.112 [24]
Цікавою видається думка О.С. Іоффе, який звертав увагу на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання (тобто до тих пір, поки зобов'язання не порушене жодною із сторін) реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання - виконання в натурі.113 [66]
М.І. Брагінський вважає, що реальне та належне виконання - це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (або утримання від дії).114 [20]
На нашу думку, в цьому питанні слід погодитись з думкою, висловленою М.І. Брагінським. Говорячи про принцип реального виконання, з точки зору М.І. Брагінського щодо вексельного зобов'язання, слід говорити про необхідність для дотримання цього принципу боржником за векселем, який полягає в здійсненні платежу в натурі. Тут можна говорити про особливість вексельного зобов'язання, яка вирізняє його серед інших грошових зобов'язань. Так, принцип належного виконання вексельного зобов'язання може реалізовуватись через припинення вексельного зобов'язання шляхом проведення заліку зустрічних вимог.
Говорячи про належне виконання вексельних зобов'язань, на нашу думку, слід, перш за все, виділити особливості виконання вексельних зобов'язань, порівняно з загальними правилами, встановленими в цивільному праві.
Загальні правила виконання цивільно-правових зобов'язань встановлюються главою 15 ЦК УРСР та главою 48 нового ЦК України. Порівнюючи правила виконання, встановлені загальним цивільним законодавством України та Уніфікованим законом, можна виділити певні особливості.
За загальним правилом, встановленим ст. 163 ЦК УРСР та збереженим в ЦК України (ст. 529), кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
При виконанні ж вексельних зобов'язань кредитор, навпаки, не може відмовитись від прийняття часткового виконання. Так, ст. 39 Уніфікованого закону прямо встановлено, що держатель векселя не може відмовитись від прийняття часткового платежу.
Як зазначає Є.О. Суханов, в багатьох зобов'язаннях допускається передоручення виконання, тобто покладення боржником виконання свого зобов'язання на третю особу.115 [36]
Так і в ст. 528 нового Цивільного кодексу України також встановлюється, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Таким чином, у разі покладення виконання боржником на іншу особу зобов'язаною особою залишається сам боржник.
Як і цивільне законодавство, вексельне законодавство допускає можливість покладення виконання зобов'язань на третіх осіб. Це стосується випадків, коли має місце так званий "доміцильований вексель". Треті особи в таких випадках виконують лише доручення боржника оплатити вексель при його пред'явленні до платежу і до них не може бути пред'явлений позов про оплату векселя.
Місцем платежу за переказним векселем призначається, як правило, місце проживання (місце знаходження) платника, тобто той населений пункт, де платник тримає основну