РОЗДІЛ 2. ПОДАТКОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Податкове стимулювання - це такий вплив держави на економіку з допомогою податків, за якого відбувається заохочення до певного виду діяльності через створення зручніших, привілейованих умов функціонування.
Ключовим у податковому стимулюванні є процес прийняття і впровадження в дію відповідного державного рішення. Цей процес є складним та неоднозначним, існує безліч факторів, що впливають на можливість прийняття рішення та його ефективність.
Здається дуже простим - потрібно прийняти рішення про зниження податкового тягаря та очікувати пожвавлення ділової активності. Насправді так відбуватись не може. Є причини, що відділяють реальну економіку від теоретичної моделі Лаффера. Ці причини часто носять суб'єктивний і психологічний характер, серед них:
- бажання уряду максимізувати свою вигоду, а не суспільний добробут;
- небажання багатьох керівників працювати по-новому;
- небажання потенційних платників платити податки;
- зневіра та зневага до соціальних гарантій та благ, що надаються державою.
Це свідчить про те, що проблема стимулювання з допомогою податків лежить не так у сфері економічних проблем, як політичних, зокрема, проблем прийняття рішення. Тобто використання стимулюючої функції податків залежить найчастіше не від економічної доцільності такого впровадження, а від політичного рішення держави (найчастіше її уряду), яка у своїх діях керується різними, доволі суб'єктивними мотиваціями.
Однак, можливо створити і такі умови, що стануть сприятливим середовищем для застосування пільг. Тут основним постулатом є законодавче оформлення і практичне напрацювання податкової системи.
Враховуючи вище сказане, ми розглянемо позитивні та негативні моменти, що впливають на можливість податків здійснювати стимулюючий вплив на економіку України, а також ефективність такого впливу.
2.1. ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ
Перерозподіл ВВП через податкову систему в Україні становить близько 35-40% (якщо враховувати не лише податки, але і відрахування у фонди пенсійного та соціального страхування). За оцінками Світового банку, державні витрати в Україні складали приблизно стільки відсотків ВВП, як і в Європейських країнах. Однак, враховуючи ВВП на душу населення, ці витрати у декілька разів перевищують нормальний рівень[1, 14].
Крім того, структура податків України, що зображена в таблиці 2.1., відрізняється від податкових систем розвинутих країн рядом ознак, які спричиняють проблеми в оподаткуванні.
По-перше, для податкової системи України характерна низька частка індивідуального прибуткового податку з громадян ( 3,7% порівняно з 10% в середньому по Організації економічно-розвинутих країн) і висока - податку на прибуток підприємств (4,5% порівняно з 3,2%). Це принципова відмінність.
Таблиця 2.1.
Структура податків в Україні та розвинутих країнах (у % до ВВП)
Показники, станом на
1999 р.Всього (в %)Податки на прибуткиз них Податки на товари та послугиВідрахування на соціальне забезпеченняфіз. осібюр. осібІспанія289,76,92,86,112,2Швеція34,121,818,63,27,25.1Німеччина 32,911,29,41,86,914,8Велико-британія27,314,310,53,86,86,2Франція35,6118,12,98,016,6Італія32,914,711,43,35,912,3В середньому31,813,2103,27,411,2Україна22,88,23,74,55,59,1Відхилення -9-5-6,3+1,3-1,9-2,1 Джерело:[ 1]
На нашу думку, саме з нею пов'язані основні проблеми оподаткування: оскільки майже п'яту частину всіх доходів держава отримує з прибутків суб'єктів господарювання, постільки питання податкового стимулювання розвитку виробництва наштовхується на обмеження з боку державних видатків та бюджетного дефіциту. Звичайно, в розвинутих країнах виникають аналогічні проблеми, однак там вони не набувають такої гостроти, як в Україні, так як оподаткування доходів з капіталу в корпоративному секторі економіки, як правило, не має у них принципового значення для доходів бюджету.
По - друге, слід відзначити відносно високу частку українського універсального акцизу - ПДВ - як в складі загальних податкових надходжень, так і в складі групи податків на товари і послуги.
По - третє, особливістю структури податкової системи в Україні є те, що суми відрахувань на соціальне забезпечення і соціальне страхування значно вищі ніж суми прибуткового податку з громадян. В більшості розвинутих країн ці суми рівні.
Отже, основна проблема - деформація податкової системи в сторону податкового навантаження на виробника. Тому, для подолання кризи та досягнення стійкого зростання української економіки та реальних доходів населення пряме оподаткування підприємств повинне зменшуватись, а оподаткування громадян - зростати.
Виправити становище у виробничій сфері може тільки відновлення інтересу до продуктивної праці, для чого, насамперед, необхідно привести податкову систему у відповідність із загальноприйнятими принципами оподаткування.
Податкова система повинна бути побудована так, щоб збільшення виробництва і кількості продажів приводило до зниження податку на одиницю продукції, а збільшення надходжень до бюджету відбувалося не за рахунок збільшення кількості податків і ставок оподаткування, а за рахунок збільшення маси прибутку у господарюючих суб'єктів і за рахунок підвищення доходів громадян, тобто зростання податкової бази.
Реформа податкової системи має підвищити стабільність податків, виключити двозначність і різночитання у тлумаченні нормативних актів, припинити практику введення в дію поправок до фінансово-правових актів після закінчення звітного періоду. Податки мають враховувати майновий стан підприємства чи іншого платника податку, а також мати однаковий підхід до обчислення