РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА НАВЧАННЯ КУЛЬТУРНО-КРАЇНОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
Навчання культурно-країнознавчої компетенції учнів основної загальноосвітньої школи у контексті діалогу культур передбачає вирішення наступних основних завдань:
* відбору навчальних матеріалів культурно-країнознавчого характеру, необхідного для моделювання фонових знань, що потрібні для реалізації діалогу культур;
* організації відібраного культурно-країнознавчого матеріалу, яка б забезпечила оптимальні шляхи його засвоєння;
* розробки системи вправ на основі організованого матеріалу, спрямованих на засвоєння культурно-країнознавчих знань, а також формування навичок та вмінь вживання цих знань у міжкультурному спілкуванні.
2.1. Відбір навчальних матеріалів культурно-країнознавчого характеру
Як уже зазначалось раніше (див. 1.1, 1.2), діалог культур передбачає наявність у комунікантів певного обсягу фонових знань. Звичайно, в умовах шкільного навчання ІМ мова може йти тільки про певний мінімум таких знань. Культурологічний зміст життя того чи іншого народу дуже об'ємний. Жодна людина не буде стверджувати, що володіє усім культурним багажем навіть свого народу. Тим часом ця людина, безумовно, є носієм своєї культури, розуміє її, відчуває її дух, має відповідний менталітет. В умовах загальноосвітньої школи пізнати іншомовну культуру в повному обсязі - завдання практично нездійснене. Одне з можливих рішень даної проблеми є створення моделі культури народу, мова якого вивчається. В сучасній науці модель розглядається як "зразок, певного об'єкта, процесу чи явища, відтворений у зменшеному чи збільшеному вигляді, і який використовується як його "замісник" [143: 67].
На моделюванні, тобто на вивченні явищ, процесів чи систем об'єктів шляхом побудови і вивчення їх, моделей, базується будь-який метод наукового дослідження, серед яких найбільш фундаментальні роботи з теорії підручника (Бим 1977, 1984; Беспалько 1988; Арутюнов 1987, 1990) та, зокрема, модель оволодіння міжкультурним спілкуванням у підручнику німецької мови для вищої школи [38].
У своїй концепції розвитку індивідуальності в діалозі культур Ю.І. Пассов пропонує створення такої моделі культури того чи іншого народу, яка могла б у функціональному відношенні заміщати реальну систему культури. Таку модель називають ізофункціональною. За своїм обсягом вона, звичайно, менша за оригінал, проте спеціальний відбір фактів культури і повний їх набір дозволить створити певний аналог дійсності, здатний не тільки за змістом правдиво представити учням культуру народу, а й виконувати основні функції, які покликана виконувати культура [152: 48].
Коли йдеться про вивчення англійської мови, виникає правомірне питання: модель культури якої з країн необхідно створювати, тому що англійська мова є рідною для народу цілого ряду країн, до яких, крім Великої Британії, відносяться США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та деякі інші країни. Аналіз вітчизняних та зарубіжних підручників / НМК з англійської мови показав, що більшість із них навчає англійської мови на основі дійсності Великої Британії та в деякій мірі США, що вважаємо неправомірним.
У НМК English through Communication для 7-9-х класів засвоєння культурно-країнознавчого матеріалу є домінантою [187: 113]: у 7-му класі учні знайомляться з культурою Великої Британії, у 8-му класі представлені факти культури й реалії США, у 9-му класі навчання досліджуваного нами аспекту будується на основі матеріалу, що містить фонові знання про Канаду, Австралію та Нову Зеландію.
Дуже важливою проблемою для відбору навчальних матеріалів є питання одиниць відбору. Культурно-країнознавчу інформацію можна розглядати як поняття лінгвістичне та екстралінгвістичне.
Культурно-країнознавча інформація реалізується перш за все на лексичному рівні, тому що саме лексика вважається основним носієм інформації, в першу чергу понять. Номінативні одиниці, за допомогою яких виражаються соціокультурні поняття даного народу, отримали назву "реалії". Цей термін вперше введений засновниками прямого методу навчання іноземних мов. Визнаючи важливе місце реалій у культурно-країнознавчій інформації, не можемо ігнорувати той факт, що вони складають лише частину цієї інформації. Іншу складають поняття, уявлення а також асоціації, що викликаються ними, не обов'язково виражені за допомогою номінативних одиниць із національно-культурним компонентом [192: 31]. Фонові знання, що формують смисловий рівень свідомості, існують "не у формі семантичних доль у семантиці слів і словосполучень", як стверджують Є.М. Верещагін і В.Г. Костомаров, "а у формі численних імплікацій і пресупозицій". Іншими словами, стереотипи відображення реальної дійсності, характеру суспільних, соціальних відносин, правил, традицій, ритуалів, які склалися у свідомості народу і виражені в мові, виявляються не тільки у відборі слів, але й в їх зв'язках і сполученнях, тобто у самій структурі формування й формулювання думки [113: 26; 192: 31].
Таким чином, для навчання ККК слід відбирати поняття й уявлення, які є основою соціокультурних знань та асоціацій, спричинюваних ними, причому як перші, так і другі можуть бути мовними /експліцитними/ і фоновими /імпліцитними/.
Одиницею відбору культурно-країнознавчої інформації правомірно вважають саме текст. Адже основною одиницею мовлення є не слово, не речення , а текст [87: 52].
Категорія тексту досить детально досліджена такими вченими як С.І. Бернштейн, І.Р. Гальперін, С.І. Гіндін, Т.М. Дрідзе, М.І. Жинкін, О.М. Мороховський, О.І. Москальська, Л.М. Мурзін, О.І. Негневицька, Л.П. Рудакова, Л.П. Смєлякова, З.Я. Тураєва, О.С. Штерн, G.L. Dillon, H. Isenberg, S.J. Schmidt, M.A. Halliday, R. Hasan та ін.
За визначенням С.І. Бернштейна, текст є цілісне, зв'язне знакове утворення, комунікативна одиниця, реальна одиниця мовленнєвого спілкування, здатна в процесі цього спілкування виразити думки, побажання й почуття того, хто говорить [цит. за 139: 224]. У