РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Робота виконана в гострих дослідах на 212 білих лабораторних щурах, обох статей масою 200 - 300 г. Тварин наркотизували шляхом внутрішньочеревного введення уретану (1 г/кг) чи нембуталу (40 мг/кг).
2.1. Реєстрація тиску в судинах щура
У дослідах реєстрували зміни системного артеріального тиску та тиску у ворітній вені. Для реєстрації артеріального тиску відпрепаровували одну із загальних сонних артерій і в її центральний кінець вводили катетер, заповнений розчином гепарину. Тиск у ворітній вені реєстрували за допомогою катетера, введеного у стовбур цієї судини поблизу печінки. Слід зазначити, що цей катетер у частині дослідів використовували також і для внутрішньопортального введення досліджуваних препаратів. У інших експериментах введення препаратів у систему судин ворітної вени здійснювали через катетер, введений у гілочку однієї з брижових вен. Вільні кінці катетерів, за допомогою яких вимірювали тиск у ворітній вені та сонній артерії, під'єднували до датчиків електроманометра ЕМТ-31 ("Elema - Schonander", Швеція). Показники записували на реєстраторі H.071.6M.
Під час проведення оперативної частини досліду у тварин здійснювали трахеотомію і у разі необхідності знерухомлювали дитиліном (2 мг/кг) та переводили у режим штучної вентиляції легень.
2.2. Визначення локального кровотоку
Для визначення локального кровотоку в органах і тканинах широко застосовуються кліренсові методи, які основані на реєстрації зміни у часі концентрації введеної в організм речовини, швидкість вимивання якої корелює із інтенсивністю кровотоку [13]. В якості речовин-індикаторів використовують індиферентні гази. У ролі такого індикатора тканинного кровотоку з успіхом можна використовувати водень (Н2) [26]. Водень є найбільш прийнятним для застосування під час вимірювання локального кровотоку адже він у нормі не присутній у тканинах тварин, добре розчиняється у ліпідах і таким чином швидко дифундує в тканинах, має низький коефіцієнт розчинності і тому швидко виводиться із крові [197].
Суть методу полягає в такому. Якщо будь-який орган наситити газом Н2 до повної рівноваги його у крові і тканині, то після припинення надходження індикатора вміст водню в крові знизиться до нуля, і з цього моменту розпочнеться його вимивання із органа з послідуючим виведенням із організму через легені. За експоненціальною кривою вимивання (кліренсу) водню із тканини після припинення його надходження в досліджувану ділянку тканини розраховують об'ємну швидкість кровотоку в тканині за формулою: (мл/хв/100 г) [9, 58, 197].
Однак, вищенаведена формула не враховує процес дифузії Н2 із крові. Тому у дослідах коректніше користуватися наступним виразом: , де - час напіввимивання Н2 за нормального кровотоку, - час напіввимиванння водню при відсутності кровотоку [26].
Існують два варіанти методу реєстрації локального кровотоку за допомогою водневого кліренсу. Вони відрізняються один від одного способом насичення тканини воднем: шляхом інгаляції або шляхом електрохімічної генерації.
Рис. 2.1. Запис кривої кліренсу водню (- момент вимкнення електрохімічної генерації водню).
У першому випадку воднем насичуються всі тканини тварини під час короткочасного вдиху газової суміші, що містить Н2 чи чистого водню [9, 84, 197]. Під час застосування такого варіанту методики досить складно використовувати як об'єкт дослідження дрібних лабораторних тварин, і неможлива тривала безперервна реєстрація швидкості кровотоку. Цей показник можна реєструвати лише з перервами, необхідними для насичення організму воднем шляхом періодичного його вдихання [197].
У випадку із електрохімічною генерацією Н2 насичується лише невеликий об'єм тканини безпосередньо у місці реєстрації кровотоку. Водень при цьому генерують прямо у тканині. Як відомо, в розчині електроліту іони водню відновлюються до молекулярного водню на платиновому електроді, якщо до нього прикласти позитивний потенціал. Відповідно, пропускаючи струм між двома електродами, введеними у тканину, можна отримати стійку генерацію водню, насичуючи ним тканину, що прилягає до катода. Анодом електричного ланцюжка генерації виступає срібний електрод, розташований на деякій відстані від катода [26,197]. Для електрохімічної генерації водню в тканинах використовується сила струму на катоді від 100 нА до 100 мкА. Частіше всього його величина становить 1 - 5 мкА [32].
Зміни парціальної напруги водню (рН2) під час його інгаляції чи в зоні генерації вимірюють полярографічним способом. В результаті окислювальної реакції генеруються електрони. При наявності акцепторної поверхні, наприклад платини, водень буде віддавати електрон електроду - виникає електричний струм. Поглинання електронів акцепторним електродом оптимізується, коли останній заряджений позитивно. Зазвичай на реєструючий електрод подають напругу 250 - 300 мВ [9]. Замикаєься контур вимірювального ланцюга індиферентним електродом.
У наших дослідах генеруючий і реєструючий електроди виготовляли із платинового дроту діаметром 100 і 200 мкм. Електроди склеювали разом ізоляційним лаком так, щоб відстань між ними становила приблизно 300 мкм. Їх занурювали у паренхіму печінки на глибину 1 - 2 мм. Реєструючий електрод поляризували напругою 250 - 300 мВ. Генерація водню відбувалась на катоді при силі струму 5 мкА. За індиферентний електрод ланцюга реєстрації служив стандартний хлоркаломельний електрод типу ЭВА - 1МЗ. Його робочий кінець розміщували під шкірою тварини у місці препарування сонної артерії або стегнової вени. У якості пасивного електрода ланцюга генерації використовували срібну платівку площею 1см2, яку розташовували під печінкою.
Електричний сигнал зміни локального кровотоку в печінці подавали на реєстратор H.071.6M, під'єднаного до полярографа LP - 9 (Чехія).
Для кількісної оцінки локального кровотоку вимикали генерацію і за кривою кліренсу водню розраховували об'ємну швидкість кровотоку за формулою:
, [1]