РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених груп хворих
Робота виконувалась на кафедрі інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти і клінічній базі кафедри - обласній клінічній інфекційній лікарні (ОКІЛ) м. Харкова. Клінічні спостереження й обстеження хворих здійснювалися у відділенні вірусних гепатитів ОКІЛ, а після виписки із стаціонару - амбулаторно в консультативно-діагностичному гепатологічному кабінеті ОКІЛ.
Для виконання поставлених задач нами обстежений 151 хворий на HCV-інфекцію. Серед них ГГС встановлено у 74 хворих, а ХГС - у 77. Крім того, обстежено 23 практично здорових особи, які склали групу порівняння.
У всіх хворих діагноз і форму захворювання встановлювали на підставі клініко-анамнестичних, епідеміологічних, лабораторних і інструментальних (ультразвукове дослідження органів черевної порожнини) даних. Етіологічну верифікацію діагнозу здійснювали виявленням у сироватці крові методом ІФА серологічних маркерів гепатиту С (анти-HCV (сумарні), анти-HCV IgM і IgG, анти-HCVcore та анти-HCV NS-3, -4, -5). Крім того, у всіх хворих у сироватці крові виявляли РНК HCV методом ПЛР як показник активної реплікації вірусу. Виключення мікст-гепатитів здійснювали на підставі негативних результатів індикації серологічних маркерів гепатитів А і В.
ГГС діагностували при наявності наступних критеріїв: відомий чи пердбачуваний контакт із HCV протягом попередніх 2-6 місяців, підвищення активності сироваткової АлАТ у 18-20 і більше разів вище верхньої межи норми, визначення в сироватці крові анти-HCV IgM та анти-HCV core (при відсутності або низькому титрі анти-HCV NS-3, -4, -5). Клініко-патогенетичні варіанти перебігу, форму та ступінь тяжкості гострого гепатиту визначали згідно зі загальноприйнятими в клінічній практиці критеріями [23, 85, 119].
Діагноз ХГ встановлювали відповідно до сучасної міжнародної класифікації хвороб печінки (1994) [11, 92].
Для оцінки впливу циклоферонотерапії всі хворі були розподілені на групи.
Серед пацієнтів на ГГС основну групу склали 49 хворих, яким в комплексній терапії призначався циклоферон. З них 21 хворий (І група) отримував препарат у дозі 250 мг в/в чи в/м за загальноприйнятою схемою (на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23-й день від початку лікування) трьома курсами з інтервалом 7-10 днів, а 28 хворих (ІІ група) отримували циклоферон у дозі 500 мг за тією ж схемою. Контрольну групу склали 25 хворих на ГГС, яким призначалася тільки базісна терапія. За віком, статтю, тяжкістю перебігу захворювання групи були репрезентативні.
Серед пацієнтів на ХГС основну групу склали 52 хворих, які в комплексній терапії отримували циклоферон. Препарат призначався по 500 мг на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23-й день від початку лікування з наступним лікуванням до шести місяців по 500 мг один раз на 5 днів. Контрольну групу склали 25 хворих на ХГС, які отримували тільки базисну терапію. Обидві групи були споріднені за віком, статевим складом та тяжкістю перебігу захворювання.
Базисна терапія визначалася формою захворювання та тяжкістю стану хворого і включала лікувально-охоронний режим, дієтичне харчування (стіл № 5а чи 5 за Певзнером), полівітаміни, антиоксиданти. За показаннями застосовувалися спазмолітики, гепатопротектори, жовчогінні та ферментні засоби.
Ефективність проведеної циклоферонотерапії оцінювали на підставі досягнення біохімічної (нормалізація рівня сироваткової АлАТ) і вірусологічної (зникнення із сироватки пацієнта РНК HCV) ремісії відповідно до рекомендацій Європейської групи з вивчення захворювань печінки (Eurohep, 1996) [229].
2.2. Клінічна характеристика хворих на ГГС
Розподіл обстежених хворих за статтю і віком представлений в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Характеристика хворих на ГГС за статтю і віком
Вік
(роки)ЧоловікиЖінкиабс.число%абс.число%15-201418,845,421-302027,079,531-4056,845,441-5056,845,451-6022,779,561 та старші--22,7Усього4662,22837,8
Серед 74 хворих на ГГС чоловіків було 46 (62,2%), жінок - 28 (37,8%). Вагому частку складали хворі молодого віку (від 15 до 30 років) - 45 чоловік (60,8%).
При вивченні епідеміологічного анамнезу встановлено, що протягом останніх 2-6 місяців до захворювання 12 пацієнтів (16,2%) отримували внутрішньовенні або внутрішньом'язові ін'єкції з приводу лікування соматичних захворювань, 22 (29,7%) - лікувалися у стоматолога, 7 (9,5%) - у гінеколога, 22 (29,7%) - вводили внутрішньовенно наркотичні речовини, 8 (10,8%) - захворіли після проведення оперативних втручань або інших діагностичних маніпуляцій з пошкодженням шкіри та слизових оболонок, 2 (2,7%) - інфікувалися статевим шляхом, у 1 хворого (1,4%) шлях зараження встановити не вдалося.
Перебіг гострої форми HCV-інфекції переважно був легким - у 68 хворих (91,9%), і тільки у 6 хворих реєструвався середньотяжкий перебіг, що склало 8,1% від загального числа хворих на ГГС. Тяжкого перебігу ГГС нами не зафіксовано.
Початок захворювання був повільним у 63 хворих (85,1%), гострим - у 11 (14,9%).
Частота основних клінічних проявів переджовтяничного періоду в обстежених нами хворих представлена на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Прояви переджовтяничного періоду у хворих на ГГС
У переджовтяничному періоді найбільш часто зустрічалися астеновегетативний (25,7%) і диспептичниий (20,3%) синдроми, а також їхнє сполучення (18,9%). У 9,5% хворих переджовтяничний період не маніфестувався.
Тривалість переджовтяничного періоду склала в середньому (4,7?0,9) днів.
Клініка жовтяничного періоду хвороби проявлялася різноманітною гамою симптомів.
Основні клінічні симптоми жовтяничного періоду представлені на рис. 2.2.
Клінічні симптоми 100%
Гепатомегалія 100%
Жовтяниця 94,6%
Загальна слабкість 75,7%