РОЗДІЛ 2
Правові особливості передачі прав промислової власності
до статутних фондів господарських товариств
2.1. Правовий аналіз змісту патентно-ліцензійних договорів
у контексті їх адаптації до категорії корпоративних прав
Нинішній стан вітчизняної економіки був визначений обраним ще десятиліття тому вектором переходу на ринкові засади господарювання, орієнтацією на капіталістичну модель виробництва й торгівлі, капіталістичний спосіб мислення й життя. Не встигнувши остаточно перебудуватися й усвідомити всі трансформації, що відбуваються, ефективність і результативність проведених реформ, ми змушені знову переглядати намічену на перших етапах незалежності держави програму розвитку. Ця необхідність обумовлена об'єктивним розвитком світу, зокрема, західних держав, що стоять на порозі вступу в нову епоху - епоху інформаційної економіки. Це світ, у якому інновації важливіші масових продуктів, у якому "невловимі" активи стають базисом успішності, рентабельності й навіть популярності фірм, світ інформації й корпоративних знань.
В умовах екстенсивного розвитку світового ринку задача мінімум держави полягає у використанні повною мірою й розвитку закладених у законодавстві інструментів і механізмів регулювання економічних процесів для просування в єдиному зі світовою спільнотою напрямку.
Одним з таких правових інструментів є залучення прав на різні об'єкти промислової власності до статутних фондів (капіталів) створюваних господарських товариств. Незважаючи на те, що "інструмент" існує, законодавчої "інструкції" по його використанню немає. Практика самостійно виробила можливі варіанти його застосування, юридична грамотність і логічність яких, щоправда, викликає сумніви. Але це вже проблема форми. Першочергове же, сутнісне, питання полягає в тому, які конструкції передачі прав на об'єкти промислової власності можуть використовуватися в рамках корпоративної трансакції, щоб узгоджуватися з цілями й умовами створення господарського товариства, з його інтересами діяльності на ринку.
У даний час у законодавстві з метою юридичного оформлення зміни правового становища прав на об'єкти промислової власності передбачені тільки два види договорів - договір про відступлення (передачу) виключних прав і ліцензійний договір. Іншими словами, існують дві основні моделі передачі виключних прав: перша опосередковує їх відчуження, повну поступку; друга дозволяє тимчасове використання цих прав третіми особами. З урахуванням специфічної природи інтелектуальних продуктів у рамках останньої моделі вирізняють виключні й невиключні ліцензії.
Виникає запитання: чи прийнятні обидві конструкції для інвестування прав на результати інтелектуальної діяльності до статутних фондів господарських товариств?
Як і при здійсненні будь-якої іншої аналогічної корпоративної трансакції внесення вкладу до статутного фонду господарського товариства правами на об'єкт промислової власності насамперед закладається в умовах засновницького договору (договору про заснування)3. Засновницький договір (договір про заснування) є угодою, відповідно до якої сторони (засновники) зобов'язуються створити юридичну особу і визначають порядок спільної діяльності щодо її створення, правовий статус майбутньої юридичної особи, умови наділення її майном, розмір та склад статутного (складеного) капіталу, розмір у ньому часток кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. При передачі створюваному господарському товариству прав на інтелектуальні продукти додатково такий вклад оформлюється одним із договорів щодо виключних прав (відступлення або ліцензійною угодою). З метою відповіді на поставлене вище запитання слід хоча б коротко зупинитися на правовій характеристиці зазначених договорів і можливості їх використання в корпоративних правовідносинах.
Укладання договору про відступлення (передачу) виключних прав має своїм правовим наслідком втрату останніх первісним правоволодільцем і придбання їх у повному обсязі третьою особою до закінчення строку правової охорони. Із цього моменту патентоволодільцем є набувач, якому належимуть усі майнові права з патенту, в тому числі і право переслідування порушників та захисту виключних прав навіть від колишнього власника (якщо тільки можливість використання ним переданого об'єкта промислової власності не передбачена угодою між сторонами). Характерною рисою цього договору є неможливість дроблення виключних прав. Іншими словами, патентовласник не може передавати іншій особі тільки частину своїх правомочностей (наприклад, право на використання відповідного об'єкта на певній території або право на використання його відповідним способом). Комплекс прав на охоронюваний об'єкт завжди єдиний, усі права можуть передаватися тільки спільно [36, с.280]. На цю ж неможливість часткової передачі виключних прав, що випливають з патенту, вказував ще О.О. Піленко: "Як загальне правило, патент вважається неподільним цілим... патент не може бути проданий частинами" [77, с.425], правда, з одним застереженням: "...Я вважаю, що відділ робить правильно, відмовляючи в опублікуванні часткових передач, крім тих, які засновані на розподілі за часом" [77, с.428].
Визнаючи таку позицію справедливою, висловимо зауваження щодо п.1 ст. 1113 нового ЦК України, у якому зазначено, що допускається передача виключних прав не тільки в повному складі, а й частково. Подібне положення прийнятне щодо об'єктів авторського і суміжного прав, які не підлягають державній реєстрації і володіння якими не засвідчується відповідними охоронними документами. Тому й не виникає перешкод для надання третім особам лише певних правомочностей на постійній основі (наприклад, тільки право перекладу на іноземну мову, право публікації, право постановки і т.д.) з одночасним збереженням за автором (іншим законним правоволодільцем) іншого комплексу повноважень. Але ситуація змінюється, коли йдеться про об'єкти промислової власності. Обов'язкове проходження останніми процедури державної реє