РОЗДІЛ 2
УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА Й КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВИНОГРАДАРСТВА
2.1. Об'єкти обліку витрат у виноградарстві та їх обґрунтування
Важливе значення для управління має своєчасна і достовірна інформація про витрати виробництва та вихід продукції.
У науковій літературі щодо організації обліку витрат на виробництво існували різні погляди. В основному науковці розглядали облік витрат у єдиному зв'язку із калькулюванням [45, с. 27; 23, с. 127]. На актуальність проблеми про необхідність відокремлення обліку витрат на виробництво від калькулювання вказував І.А. Басманов. Він вважав, що калькуляція - це тільки заключний етап процесу виробництва [5, с. 64-65]. Проте обґрунтування цього визначення було непереконливим (витрати на виробництво він трактував за формальними ознаками).
Спираючись на вислів К. Маркса, що "... акт виробництва за всіма своїми моментами виступає також і актом виробничого споживання праці та засобів виробництва, що процес виробництва одночасно являє собою і процес створення нового продукту, і процес виробничого споживання", В.В. Сопко зауважував, що "процес виробництва необхідно одночасно вивчати в двох аспектах ... як процес створення нового продукту... як процес виробничого споживання" [117, с. 15]. Тобто єдність обліку витрат і калькулювання полягає в тому, що одночасно вивчаються витрати як такі, але в одному випадку за відношенням до аспекту виробничого споживання, а в другому - до аспекту нового продукту [117, с. 16].
На нашу думку, найбільш вдале визначення процесу виробництва дав В.Ф. Палій. Він розглядає процес виробництва як кібернетичну систему виробничого споживання і як процес створення нового продукту за натурально-речовим і вартісним вираженням [80, с. 76].
Так, при розгляді процесу виробництва продукції за натурально-речовим вираженням, на вході процесу відображають виробниче споживання (витрати праці та засобів виробництва), а на виході - вироблений продукт. У процесі виробництва виникає об'єднання засобів виробництва із робочою силою, що затрачує працю, в результаті цього синтезу (процесу виробництва) створюється продукт певної споживної вартості. На вході є можливість більш докладного вивчення окремого елемента засобів виробництва в момент його виробничого споживання та кожної трудової операції в момент її здійснення. На виході отримують готовий продукт, який є синтетичним результатом взаємодії живої праці із засобами виробництва. Дослідити його можна тільки після закінчення виробництва з меншою деталізацією і не так оперативно.
У процесі виробництва продукції за вартісним вираженням на вході елементи витрат на виробництво продукції розглядають як виробниче споживання і собівартість продукції як результат створення його в процесі виробництва на виході. Як натурально-речові, так і вартісні елементи витрат можна вивчати та відображувати за будь-якою деталізацією у момент їх здійснення, тобто тоді, коли здійснюється виробниче споживання. Собівартість - це синтетичний показник, який отримують на виході процесу виробництва продукції, тобто як результат виробництва. Можливість його деталізації дуже відносна, вона обмежена процедурою обчислення собівартості - методикою калькулювання. Первинна характеристика елементів виробничого споживання (витрат на виробництво продукції) значно втрачена у процесі перетворення на елементи собівартості (статті). Втрачена також оперативність відображення. Собівартість продукції визначають на виході процесу виробництва, оскільки калькулювання можливо тільки по завершенні процесу виробництва, коли відомі кількість та споживна вартість виробленої продукції [80, с. 76-77].
Враховуючи викладене вище, можна дійти висновку, що при організації обліку виробництва продукції доцільно розглянути організацію аналітичного обліку і калькулювання собівартості продукції як самостійні елементи виробничого обліку.
Головним при побудові обліку витрат на виробництво є обґрунтоване встановлення об'єктів. Упродовж багатьох років науковцями висловлювались різні думки, щодо змісту і визначення об'єкта обліку витрат. Однак єдиної думки щодо визначення цього поняття немає.
Проте, незважаючи на велику кількість висловлювань щодо визначення об'єкта обліку витрат, всі їх можна узагальнити за підходами, як це показано на рис. 2.1: 1) об'єкт обліку витрат змішували з об'єктом калькуляції; 2) об'єкт обліку витрат - це витрати виробництва; 3) об'єкт обліку витрат замінювали методом обліку (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Підходи щодо визначення об'єкта обліку витрат
Дехто з науковців, розглядаючи облік витрат у єдиному зв'язку із калькулюванням, вважав правомірним ототожнення об'єкта обліку витрат з об'єктом калькуляції [23, с. 127]. Ми підтримуємо думку вчених, які зазначають, що ототожнювати ці два поняття не можна через те, що вони мають різний економічний зміст і значення [60, с. 32]. Тобто об'єкт обліку витрат являє собою узагальнення витрат у встановлених межах, а об'єкт калькуляції - це певний вид продукції або послуги, за яким обчислюють собівартість.
Деякі економісти вказують на нетотожність об'єктів обліку витрат і об'єктів калькуляції. Однак при цьому вони пов'язують об'єкти обліку з виробництвом певного виду продукції, за яким ведуть аналітичній облік витрат на виробництво [9, с. 153], у результаті чого це також призведе до заміни одного визначення іншим.
У спеціальній літературі науковцями розглядається об'єкт обліку витрат як групування витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, контролю за витратами та підбиття підсумків в умовах госпрозрахунків, або для вирішення завдань управління собівартістю. У визначеннях, де в основу покладено групування витрат на виробництво, також спостерігається змішування визначення об'єкта обліку витрат з об'єктом калькуляції. Поряд з тим деякі науковці взагалі не розглядають це питання [13], а дехто замість поняття об'єкт обліку витрат використовую