РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ЕФЕКТИВНОСТІ
ПРОЦЕСІВ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Дослідження впливу факторів зовнішнього середовища на процеси реструктуризації підприємств
Оскільки підприємство є відкритою системою, то воно знаходиться під дією безлічі зовнішніх факторів, що впливають на формування й ефективне функціонування ОЕМ його реструктуризації. Зовнішнє середовище підприємства характеризується [57, с.115]:
взаємозв'язком факторів, тобто зміна одного з них впливає на інші;
складністю - збільшення числа і різноманітності факторів, що впливають на об'єкт;
рухливістю, тобто підвищенням відносної швидкості зміни середовища;
невизначеністю, під якою розуміється відносна кількість інформації про середовище і впевненість у її точності.
Сучасні вітчизняні і закордонні дослідники [23, 78, 94] відзначають посилення складності і взаємозв'язку, підвищення рухливості і невизначеності факторів зовнішнього середовища, посилення їхнього впливу на функціонування підприємств, і, отже, збільшення необхідності їхнього обліку при визначенні стратегії розвитку й організаційної структури підприємства.
Традиційно фактори зовнішнього середовища розділяють на дві основні групи: прямого (мезосередовище) і непрямого впливу (макросередовище) [57, с. 115]. Ефективність функціонування організаційно-економічного механізму реструктуризації підприємства залежить від характеру впливу чотирьох основних груп факторів: економічного, політичного, соціальних і науково-технічного прогресу.
За оцінкою експертів Фонду державного майна України, з 20 досліджених факторів зовнішнього середовища 17 формують несприятливі умови для діяльності підприємств [99, с. 40]. До найбільш несприятливих факторів віднесені: податкова і валютно-фінансова політика, інвестиційний клімат у країні, умови кредитування, діяльність державних органів у сфері попередження зловживань з боку посадових осіб.
У перехідний період характер процесів реструктуризації промислових підприємств більшою мірою залежить від економічних і політичних факторів зовнішнього середовища. Це, насамперед, реформування власності, розвиток корпоративного управління, політична нестабільність і слабка нормативно-правова база в державі.
Безсумнівно, науково-технічний прогрес є визначальним чинником економічного росту й однією з основних передумов процесів реструктуризації підприємств. Однак для здійснення інновацій необхідний відповідний інвестиційний клімат у країні. Тому, досліджуючи процеси реструктуризації промислових підприємств, варто зосередити увагу, насамперед, на економічних і політичних умовах їхнього функціонування.
Економічні умови функціонування підприємств і процеси їхньої реструктуризації визначають розвиток ринкових відносин, орієнтацію виробництва на ринок, процеси реформування власності, інвестиційний клімат у країні, рівень оподатковування.
Основним напрямком економічної політики держави є докорінне перетворення відносин власності на основі приватизації майна промислових підприємств.
Приватизація в Україні - це масштабне і системозмінююче перетворення, що трансформує економічні і соціальні відносини в суспільстві [103, с. 10]. Її головною метою є - "об'єднання майна й ефективного власника, забезпечення на цій основі динамічного розвитку продуктивних сил суспільства" [102, с. 8].
В даний час приватизаційні міри спрямовані, насамперед, на продаж найбільш важливих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, "ефективним власникам". За минулі роки приватизовано близько 75 тис. підприємств, у тому числі 21 тис. підприємств - державних і близько 54 тис. - комунальних [99, с. 36]. Макроекономічна структура України сьогодні нараховує близько 4100 державних підприємств; держава є власником пакетів акцій у 2262 суб'єктах господарювання, (у їхньому числі: 2036 - відкриті акціонерні товариства, 34 - державні акціонерні і холдингові компанії, 193 - закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й іншими суб'єктами підприємницької діяльності, у яких держава має свою частку) [103, с. 16]. Значна частина підприємств приватизована в машинобудуванні (майже 90%). Разом з тим, результати діяльності приватизованих підприємств суперечать цілям і задачам даних процесів. Так, за даними бухгалтерської звітності, у 1999 р. лише 495 АТ (тільки 19,1 % від загального числа товариств із державними корпоративними правами) одержали прибуток [102, с. 16]. За результатами діяльності за перший квартал 2001 р. збитково працювали 66% підприємств [103, с. 16].
Така тенденція пояснюється особливостями протікання процесів приватизації в Україні. Держава зберігає значний вплив на підприємства, залишаючись вагомим їх акціонером. Вона зберігає за собою корпоративні права більш, ніж на 50% ВАТ і має контрольний пакет акцій у кожному п'ятому з них. При цьому 11,1 % ВАТ до цього моменту часу знаходяться в державній власності. Однак дотепер не знайдені діючі важелі її участі в корпоративному управлінні, свої обов'язки як акціонер-інвестор вона не виконує. Чим більша частина держави в статутному капіталі суспільства, тим гірше справи в мікрокеруванні і фінансовому стані корпорацій. Унаслідок чого, на багатьох приватизованих стратегічно важливих підприємствах діють "механізми штучного банкрутства", їхня діяльність з боку держави не контролюється. Тому прикладом служить ситуація, що склалася на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського, 42% акцій якого належать державі [// "Факти", 13 вересня, 2003, с. 10], що характеризується недотриманням прав акціонерів і працівників, критичним фінансовим станом, неефективною політикою по закупівлі сировини, заниженням витрат на оплату праці працівників підприємства.
Наведені дані свідчать про те, що основні функції держави, яка повинна визначати і забезпечувати відповідні організаційні рішення по ефективній реалізації процесів реформування власності [102, с. 16], не виконуються, механізм