РОЗДІЛ 2
ГЕОДЕЗИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬНО-КАДАСТРОВИХ РОБІТ
2.1. Геодезичне забезпечення створення карт (планів)
Створення і повноцінне використання географічних карт визначається їх властивостями та особливостями. Тому вивчення і розробка карт потребує аналітичного підходу, розчленування карт на складові їх елементи, уміння розуміти ценз, значення і функції кожного елемента, бачити їх зв'язок між собою. Як відомо, в карті розрізняють її зміст, який передається картографічними знаками (тобто картографічне зображення в його вузькому розумінні), математичну основу, допоміжне оснащення і додаткові дані. Для повноти розуміння проблеми мусимо нагадати їх суть.
Геометричні закони побудови і геометричні властивості географічного зображення визначається його математичною основою, до елементів котрої належать картографічна проекція і пов'язана з нею координатна сітка (або сітки), масштаб і опорна геодезична мережа. Сутність картографічної проекції, яка висловлює аналітичну залежність між координатами точок поверхні земного еліпсоїда і його зображенням на площині, зобов'язує починати роботи по створенню карти з побудови системи координатних ліній - плоского зображення відповідних ліній на поверхні еліпсоїда. Та або інша координатна сітка лежить в основі усякої географічної карти. Однак, на деяких картах координатні сітки відсутні, що допустимо, коли карта покриває відносно невеликий простір, не призначена для вимірювання або є схемою.
При переході від фізичної поверхні Землі до її відображення на площині (на карті) виконують дві операції: проектування земної поверхні з її складним рельєфом на поверхню земного еліпсоїда, розміри котрого встановлені за допомогою геодезичних і астрономічних вимірювань, і зображення поверхні еліпсоїда на площині за допомогою однієї з картографічних проекцій.
Картографічна проекція - математично визначений спосіб відображення
поверхні еліпсоїда на площині - встановлює аналітичну залежність (відповідність) між географічними координатами точок земного еліпсоїда і прямокутними координатами тих же точок на площині. Ця залежність може бути висловлена двома рівняннями виду [114]:
x = ?1(В, L), y = ?2(B, L),
які мають назву рівнянь картографічних проекцій. Вони дозволяють обчислити прямокутні координати х, у зображуваної точки за географічними координатами В і L. Число можливих функціональних залежностей і, отже, проекцій необмежено. Необхідно лише, щоб кожна точка В і L еліпсоїда зображувалась на площині однозначно відповідною точкою х, у і щоб зображення було неперервним.
Відомо, що існує багато різних проекцій. На обрання проекції для конкретної карти впливає ряд чинників, в першу чергу, призначення карти (вимоги користувачів) і географічні особливості території. Але нас, в першу чергу, цікавить проекція, яку використовують для топографічних карт.
Після першої світової війни для топографічних карт багатьох країн використовують поперечну циліндричну проекцію Гаусса, яку інколи називають поперечною циліндричною проекцією Меркатора. Ця проекція зручна для зображення частин земної поверхні, витягнутих вздовж меридіанів. Для її застосування поверхню еліпсоїда поділяють на сфероїдичні двокутники (геодезичні зони), кожний з котрих зображується на площині самостійно.
Для топографічних і наочно-топографічних карт в масштабах 1:10000 - 1:500000 двокутники обмежені меридіанами, які знаходяться один від одного на відстані в 6?. Вони співпадають з колонами аркушів мільйонної карти. Спотворення (перебільшення) довжин ліній на краях плоского зображення таких двокутників складає 0,0009, 0,0006, 0,0004 і 0,003 відповідно на паралелях 40, 50, 60 і 70?, що дозволяє не рахуватися з ними при практичному використанні топографічних карт.
Багатосмугова проекція створює розриви по краях зон, але дозволяє з'єднувати в одне ціле аркуші всієї зони і вважати в межах зони масштаб практично постійним.
Важливим елементом географічної карти є мережа координатних ліній - плоске зображення мережі відповідних ліній на земному еліпсоїді. При виготовленні карти сітка є остовом для побудови картографічного зображення.
При користуванні картою вона дозволяє визначити координати точок земного еліпсоїда, наносити на карту точки по їх координатах, вимірювати напрямок ліній відносно сторін світу, обчислювати масштаби і спотворення в будь-якій частині карти.
Як відомо, для того, щоб карти були точними вимірювальними документами, які відображують поверхню Землі без розривів і перекриття, вони створюються на геодезичній і математичних основах, тісно поєднаних між собою і які визначають математичний зв'язок між земною поверхнею, що зображується, і картою.
Геодезична основа карти визначає перехід від фізичної поверхні Землі, на котрій виконуються геодезичні і топографічні роботи, до поверхні відносності (поверхні референц-еліпсоїда) і забезпечує точне положення на картах усіх елементів місцевості у відповідності з їх геодезичними координатами - широтами, довготами і висотами.
26 серпня 1997 року наказом № 85 Державного комітету України по земельних ресурсах було затверджено "Положення по земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів" [85]. Дане Положення є нормативно-правовим документом, яким встановлюються основні вимоги до виконання робіт по земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів (міст, селищ, сіл), як невід'ємної частини вхідної інформації для ведення державного земельного кадастру.
Метою проведення інвентаризації земель населених пунктів є створення інформаційної бази для ведення державного земельного кадастру, регулювання земельних відносин, раціонального використання й охорони земельних ресурсів, оподаткування.
Основним чинником, що визначає параметри земельно-кадастрових знімань, є вимоги до точності та детальності відображення кадастрових об'єктів. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю земель і максимальними можливостями відобра