РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ
ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
2.1. Характеристика психолого-педагогічного процесу формування громадянської культури особистості
Визначення структурних компонентів громадянської культури особи (структурна модель) передбачає виявлення взаємозв'язку, взаємозумовленості різних елементів у їх функціональній єдності (функціональна модель).
Необхідно підкреслити насамперед положення про складність функціональності процесу формування виділених інтегративних якостей в рамках загальної громадянської культури особистості. Різноманіття причинних зв`язків всіх трьох підсистем у структурі цілісної системи інтегральної властивості особи виступає у вигляді своєрідного замкнутого кола, всередині якого кожна підсистема є умовою розвитку іншої та обумовлена нею. Крім того, тут мають місце як одно-багатозначні, так і багато-однозначні детермінації (див.: рис. 1.1, 1.2). Тому надзвичайно складно охарактеризувати послідовність процесу формування навіть окремих інтегративних якостей, що складають сукупність загальної культури людини.
Функціональна модель формування громадянської культури включає аналіз динамічного процесу розвитку інтегративних якостей громадянськості на рівні всіх трьох підсистем цілісної системи громадянської культури особистості. Причому, як орієнтує сучасна психологічна наука, такий аналіз необхідно розпочинати, використовуючи суб'єктно-генетичний метод, насамперед, з боку "внутрішньої причинності, саморуху і творчого самовтілення, тобто з боку її саморозвиваючого суб'єктного ядра, що визначає якісну специфіку, першопочаткову єдність психічного життя в його зародженні, становленні, структурі, функціях і генетичній динаміці" [Татенко В., 253, 362-363 ].
Динамічний процес на рівні такого ядра - підсистеми ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи - представляє сутність генетичного напряму психолого-педагогічних досліджень, який В. Татенко позначає як "психологію розвитку", "генетичну психологію" [253, 337]. Він охоплює насамперед передумови виникнення відповідної проблеми, які включають усвідомлення особою суспільних вимог. Це усвідомлення проходить через те суспільне оточення, суспільне благо, в яке особа потрапляє через відповідне забезпечення суспільством соціальних засобів.
Зміст цього динамічного, соціально-особистісного, психолого-педагогічного процесу схематично можна розкрити в такій послідовності (див. рис. 2.1), в якому: ДПГВ1 - динаміка процесу здійснення громадянського вчинку на рівні підсистеми ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи; В - суспільні вимоги до громадянської поведінки; СБ - суспільне благо, в оточенні якого перебуває особа; Н - норми громадянської поведінки; Ц - громадянські цінності; І - ідеали громадянської поведінки; ПО - потреби особи; СП-НСП (дихотомія протилежних цінностей: СП - справедливість; НСП - несправедливість); М - мотиви; У - соціальна установка; ЗС та ВС - зовнішні та внутрішні стимули; ГД - громадянська діяльність.
Серед суспільних вимог до громадянської поведінки людини розрізняють загальнолюдські громадянські цінності, які лежать в основі суспільного розвитку всіх країн і конкретної країни (повага до життя і свободи, толерантність, плюралізм, об'єктивність, соціальна солідарність, автономність думки (незалежність тощо).
І М ЗС
ДПГВ1 = В + СБ --- Ц ---- ПО --- СП -- НСП ----- У ---- ГД
Н М ВС
Рис. 2.1 Динаміка процесу громадянського вчинку на рівні першої підсистеми (підсистеми ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки).
Окреслимо схематично послідовність здійснення громадянського вчинку особистості від перебування людини в сфері суспільного буття, суспільного блага до здійснення громадянської дії-відношення. Таку послідовність ми розуміємо як здійснення окремого циклу в кожній новій ситуації, яка актуалізується особистістю в результаті перебування її в сфері реального суспільного блага та зумовлюється суспільними вимогами до громадянської поведінки особи.
Перед тим, як охарактеризувати власне динаміку здійснення громадянського вчинку, розкриємо сутність та взаємозв'язок відповідних структурних елементів цього процесу.
У процесі спілкування й життєдіяльності людини виникають проблемні ситуації, в яких можливе функціонування громадянських дій особи. У процесі розв'язання людиною проблемної ситуації ідеальні суспільні вимоги зустрічаються з реальністю. Володіючи певним усвідомленням суспільних вимог, перебуваючи в позиції певного суспільного блага, особа зіставляє ці життєві умови з вимогами. Так з'являється передумова для виникнення головної суперечності - зіткнення протилежних суспільних громадянських цінностей - справедливості й несправедливості; рівності й нерівності тощо.
Не випадково в процесі реалізації конкретних вчинкових ситуацій в самому осерді функціонування ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особистості постає дихотомія справедливості - несправедливості. Справедливість розглядається таким компонентом громадянської культури людини, людських відносин взагалі, необхідність і обов'язковість якого визнається всіма. Ще український гуманіст С. Оріховський-Роксолан у 1543 році визнавав справедливість найвищою цінністю в державі, основне призначення якої є піклування про інтереси своїх громадян [182; 26, 34, 37, 38, 44-47]. На його думку, справедливість полягає в тому, що є наданням людині всього того, що їй належить: спокою, свободи, можливості виконувати свої обов'язки і призначення згідно з істиною та вірою. І поряд із справедливістю ставив мужність, чесність, гідність. Він вважав ознакою великого мудрого розуму свого правителя, успіху його слави, "якщо до цієї (справедливості) громадянської додаси також божественну справедливість, яка є благочестям від Бога" [182, 48].
Справедливість є такою сутнісною якістю особистості, яка пов'язана з оцінкою нею інших людей, з оцінкою відносин люд