РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВА ІДЕНТИФІКАЦІЯ МИСТЕЦТВА
2.1. Жанр як завершена цілісність художнього твору
Теоретичне тлумачення категорії "жанр" у мистецтві пов'язане із трьома історичними періодами художньої культури, в яких домінування названої категорії визначало традицію відповідної системи класифікації. Першим етапом вказаної традиції виступає початок раціонального осмислення в межах античної філософії тих видів художніх форм, якісні характеристики яких відображали специфічні норми та соціальні принципи полісного життя. Тобто означена традиція жанрової класифікації розпочинається від "Поетики" Арістотеля.
Видатний філософ сповіщає про народження специфічно-античної художньої форми: "Нарешті, зазнавши багато змін, трагедія зупинилася, отримав властиву їй природу". Як вважає Авєрінцев, це зауваження, що начебто мимохідь "кинув" Арістотель "як найвірніше виражає уявлення про жанр як про сутність, хоча виникаючу та поступово постаючу в часі, але таку, що має позачасову "природу" [1, с. 3]". Особливу довершеність, або ентелехію, що є внутрішньою заданістю та імперативом тотожності собі за Арістотелем, як "прихід до самого себе" античний мислитель фіксує таким терміном як "genos", що в перекладі з давньогрецької мови означає рід, вид, тип.
Довершену здійсненність становлення - ентелехію "...Стагірит означив як єдність матеріального, оформленого і дійового. Саме така єдність і приводить до цілездійснення. Ентелехія реалізує перехід внутрішньої енергії системи від потенції до прояву, включає і причину і мету розвитку, містить у собі здатну до розвитку субстанцію матеріальності [130, с.85]". Концептуально вирішальним щодо майбутнього розвитку жанрової проблематики, було надане Арістотелем тлумачення поняття "genos" через категорію ентелехії.
Другим етапом, відповідно оновленою традицією застосування категорії жанр в естетичних дослідженнях, стає використання слова "genere", тобто жанр, в термінології французьського класицизму від ХVІ-ХVІІ століть починаючи. Вказане поняття перекладається як рід, вид, тип, манера. Враховуючи особливу зацікавленість у наслідуванні античним зразкам, копіюванні типових рис, що домінувало у мистецтві вказаного періоду, зрозумілим стає тлумачення поняття "genere" в значенні манери. Якщо співставити інші варіанти перекладу "genos " з давньогрецької мови та "genere" з французької, ми отримуємо повну тотожність значень.
На нашу думку, така точність та відповідність вказаних термінів далеких історичних періодів настільки не ускладнювала, не обтяжувала наукові дослідження, що її причини залишилися невизначеними, а саме питання перейшло в категорію аксіоматичного тлумачення змісту (незмінного значення) поняття "жанр" в історії розвитку естетичної думки і як наслідок аксіоматичного сприйняття самої категорії. Проте, аксіоматичність може бути віднесена лише до сприйняття певних жанрів, або жанрових типів, і ні в якій мірі не повинна сприйматися як понятійна аксіома. С.Овчаренко вказує: "...Наше сприйняття жанрів спирається на художню умовність, яка сприймається як природна заданість, що впливає на нас поза нашим вольовим зусиллям. Багаторазове повторення відомих засобів створення художніх об'єктів перетворює умовність на аксіому. Завдяки цій аксіоматичності умовні художні утворення сприймаються як природний результат повторюваності людської діяльності (курсив наш-П.І.) [125, с. 79]". Нам вважається доречною постановка питання щодо нетотожності аксіоматичного сприйняття жанру як художньої фрми та понятійної аксіоматичності.
Третій етап відновлення значення жанрого принципу в класифікації мистецтва пов'язан зі зміною соціальних орієнтирів художньої практики ХХ століття, передовсім з народженням нових видів творчості - кіномистецтва, телебачення, закони розвитку яких вимагали дослідження законів сприйняття мистецтва масовою аудиторією. Сучасне заглиблене вивчення категорії жанру починається із названого періоду. Актуалізація вказаної проблеми визначила багатоаспектність напрямків та методів її дослідження, в першу чергу соціокультурне значення процесу жанроутворення, по-друге, закони функціонування жанрів, по-третє, інформаційно-комунікативний потенціал названої художньої форми та ін. Сприймається та досліджується практичний досвід функціонування жанрів, але, на нашу думку, крім естетичного осмислення процесів та форм художньої творчості, яке значно представлене в сучасних наукових теоріях, для того, щоб визначити соціально-естетичну природу жанру, необхідно відновити зміст самого поняття. Ми поділяємо точку зору С.Овчаренко, яка вказує, що "Термінологічна суворість у визначенні поняття "жанр" - це один із шляхів, що ведуть до найбільш адекватного розуміння жанровості у мистецтві [126, с. 203]".
Специфіка проблеми полягає в її невиявленому аспекті причин використання категорії жанр в античній науці та новоєвропейській теорії мистецтва відповідно. Етимологія слів "genos" (рід) та "genere" (жанр) вказує на спільне походження (від давньогрецького "gen", що означає народжуватися, зароджуватися), хоча понятійні особливості цих категорій, визначають не тільки різний стан довершеності явищ названих цими термінами, але й інші соціокультурні параметри характеристик, які розкриваються поняттями "genos" (рід) та "genere" (жанр). Для з'ясування специфічних ознак цих категорій, необхідно звернутися до контекстуальних особливостей використання названих понять, а також до мовних розбіжностей культурно-історичних періодів, в яких закладалися вказані традиції.
Представник англійської естетики ХХ століття Л.Вітгенштейн розробляючи принципи лінгвістичної філософії вказував: "Слова, що мають відношення до естетичного судження, відіграють дуже складну та специфічну роль у культурі кожного історичного періоду. [40, с.40]" Оскільки мовний та етимологічний аспекти дослідження понять"genos" (рід) та "genere" (жанр) виявляються особливо доцільними у з'ясуванні різниці цих категорій, то застосування, на нашу думку, саме лінгвістично