Вы здесь

Археологічна наука у Львівському університеті (друга половина XIX - 30-ті роки XX ст.)

Автор: 
Білас Наталія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U001050
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК ТА СТАНОВЛЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ СТУДІЙ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
2.1. Курс біблійної археології у навчальній програмі теологічного факультету
Початком історії університету у Львові стало 20 січня 1661 р., коли польський
король Ян II Казимир надав привілей Львівській єзуїтській колегії, згідно з
яким вона отримала “гідність академії і титул університету” з правом викладання
тогочасних університетських дисциплін та присудження вчених ступенів. Одним із
факторів, що вплинули на прийняття такого рішення, стала стаття Гадяцької унії
(1658) між Україною та Річчю Посполитою, яка передбачала відкриття на
українських землях двох університетів: у Києві та в котромусь з українських
міст. Становлення львівського академічного осередку відбувалося у складних
умовах. Так, не вдалося в повному обсязі реалізувати план розбудови
університету. З чотирьох факультетів, традиційних для всіх європейських
університетів – теологічного, філософського, юридичного та медичного, у Львові
функціонували лише два перші. До 1758 р. залишалося невирішеним питання про
право університету присвоювати вчений ступінь доктора наук. До 1773 р.
університет перебував у підпорядкуванні єзуїтського ордену, а основна мета
навчання полягала в отриманні вищої богословської освіти. Філософські
факультети в єзуїтських академіях, згідно з інструкціями “Ratio studiorum”,
були лише вступом та підготовкою до “найвищого знання” – теології; їх навчальну
програму майже повністю заповнювали логіка, фізика та метафізика. Оскільки
тодішня система єзуїтської освіти не передбачала систематичного вивчення
історії, можемо говорити лише про зародження та початки історичної науки у
Львівському університеті. Це стало можливим завдяки зростанню зацікавлення цією
галуззю знань серед студентської молоді та деяких професорів університету, які
викладали історію в курсах риторики та поетики. І лише 1739 р. історію почали
викладати як окремий університетський курс. Поряд з цим немає сумніву, що ні у
львівській єзуїтській академії, ні у вищій школі, утвореній імператрицею
Марією-Терезією після ліквідації ордену в 1773 р., не вивчалася археологія. За
свідченням західноукраїнського археолога Богдана Януша, у вказаний період немає
жодних доказів наявності наукових археологічних студій у Польщі: “Насправді ми
маємо у працях авторів минулих часів вказівки, але трудно вбачати в них власне
початки нової науки, зокрема нового напрямку її та її тенденцій” [* Примітка:
Цит. за: [114, вступ, стор. 4].]. Звичайно, є згадки про різні археологічні
знахідки (Ян Длугош, Яків Меллен), але вони не можуть свідчити про початки
археологічної науки.
Перші кроки в сфері археологічних досліджень з’явилися наприкінці
XVIII ст. /219/  [/219/ 4) str. 2.]), але і вони в більшості виявляють
корисливі наміри, дилетантизм і відсутність будь-яких знань з археології у
людей, які займалися індивідуальними археологічними пошуками. Одночасно
розпочинається краєзнавча робота і колекціонування пам’яток старовини.
Археологічні студії мають характер нумізматично-геральдичних та
церковно-історичних документальних розробок.
У даний період зміни відбуваються і у Львівському університеті. Зважаючи на
гостру потребу у висококваліфікованих державних урядовцях у новоствореному
Королівстві Галичини та Лодомерії та враховуючи інші причини, розпорядженням
від 21 жовтня 1784 р. австрійський імператор Йосиф ІІ (1780–1790) заснував у
Львові державний університет. “Підпорядкування університету політичній владі
краю або губернії, яка втручалась у найменші дрібниці навчання, контроль
держави, виняткова практична мета науки та безпосередня користь для держави –
були тими підвалинами, на яких будувалось майбутнє нового навчального
закладу” /1/  [/1/ 5) спр. 951, арк. 19.]).
За зразком Віденського, Празького та інших європейських університетів, до
складу Львівського, названого на честь засновника Йосифінським (під такою
назвою існував у 1784–1805 рр.), входили чотири факультети: філософський,
теологічний, правничий та медичний. З огляду на тематику дослідження, нас
цікавить лише діяльність перших двох. Система навчання на філософському
факультеті Львівського університету в кінці XVIII – на початку XIX ст. не
передбачала існування семінарів, наукових лабораторій та наукового трактування
навчальних предметів. Завданням педагогів факультету було надання точно
визначеної кількості інформації з метою підготовки студентів до вступу на один
з трьох вищих факультетів, навчання на яких відкривало можливість здобуття
таких необхідних для держави професій, як священик, юрист і лікар. На місце
середньовічного авторитету вчителя прийшов авторитет затвердженого імператором
підручника. Професори були змушені використовувати його у викладанні під
загрозою отримання догани чи втрати посади. Навчання на філософському
факультеті не передбачало викладання відомостей з археології, лише студенти
вищого факультету – теологічного – почали в ХІХ ст. отримувати певні відомості
з цієї галузі знань. Загалом, у порівнянні з ХVІІІ ст., коли археологічні
студії мають лише характер нумізматично-геральдичних та церковно-історичних
документальних опрацювань, а сама археологія тісно зв’язана з середовищем
класично-лінгвістичних студій, ХІХ ст. вирізняється якісними змінами в розвитку
археологічних досліджень. Зростає коло зацікавлених осіб, виходять у світ
численні публікації з археологічної тематики, дослідження охоплюють нові
території, покращується реєстрація, обробка отриманих матеріалів та їх
зберігання. У процесі поглиблення досвіду змінюється і місце археолог