РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
В СПОЖИВЧІЙ КООПЕРАЦІЇ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
2.1. Передумови трансформування відносин власності в споживчій кооперації.
Найважливішою причиною трансформування відносин власності споживчої кооперації
соціалістичних країн при переході до ринкової економіки був її тривалий
розвиток за принципами, які не відповідали об’єктивному соціально-економічному
змісту кооперативного руху. В результаті використання господарського та
соціального потенціалу кооперації для вирішення завдань соціалістичного
будівництва її принципи в питаннях володіння, управління та розпорядження
кооперативною власністю були суттєво порушені. Відомо, що споживча кооперація
зародилася в робітничому середовищі, отже пайовиками в основній масі були
робітникіи. Такий соціальний склад кооперації не міг влаштовувати Радянську
владу через невідповідність кооперативних відносин революційному ідеалу
пролетаріату, яким була проголошена суспільна власність. Виходячи з цього на
1-му Всеросійському продовольчому з’їзді (січень 1918 р.) було прийнято рішення
про націоналізацію всіх споживчих товариств і створення на їх основі споживчих
комун. Ця стратегія була закріплена і в Програмі РКП (б), прийнятої VІІІ
з’їздом партії (1919 р.) та відповідному Декреті Раднаркому. Відповідно до цих
завдань здійснювалося повне ігнорування кооперативних принципів, кооперації
була відведена роль розподільчого апарату продуктів і товарів під контролем
органів влади. Всі місцеві кооперативи об’єднувалися в розподільчих пунктах –
споживчих комунах, а кожний громадянин був зобов’язаний стати членом
кооперативу і приписатися до одного з цих пунктів. В кооперації було
встановлено безплатне членство. Діяльність Центральної спілки споживчих
товариств (Центроспілки) підлягала державному контролю та регулюванню [209, c.
215-216].
Таким чином, перші кроки соціалістичних перетворень в кооперації знаменувалися
насильницьким впровадженням псевдокооперативних відносин, а не добровільним
розвитком, ліквідацією основ спільного володіння індивідуально-приватною
власністю її членів, а звідси й усуненням їх від управління господарською
діяльністю та розпорядження отриманих прибутків. Незважаючи на те, що рішеннями
IХ з’їзду РКП (б) вказувалося на небажаність одержавлення кооперації, ними, в
той же час, передбачалося визнання партійного “руководящего значения во всех
организациях потребительской кооперации снизу доверху” [209, c. 217].
Ці радикальні заходи підпорядкування кооперації державному апарату були дещо
послаблені в процесі впровадження нової економічної політики, шляхом відміни
обов’язкового та безплатного членства, доручення кооперації налагодження
заготівель продуктів і сировини, організації товарообміну між містом і селом,
боротьби зі спекуляцією. Проте, роль кооперації в соціалістичному суспільстві
була другорядною і підпорядковувалася господарським та політичним завданням
нової влади, що значно обмежувало її соціальну природу та можливості розвитку.
В резолюції ХІІ Всеросійської конференції РКП (б) роль кооперації була
визначена роль форми “смычки между рабочим классом и крестьянством”, що
означало переважно селянський характер її майбутнього розвитку та значне
обмеження участі в ній робітників. Не зважаючи на наявність багатьох партійних
рішень і резолюцій, державних нормативних актів та законів, що регулювали
розвиток споживчої кооперації в соціалістичних країнах в більш пізній період,
первісний зміст радянських та компартійних декретів у Росії був їх основою аж
до початку постсоціалістичних перетворень. Так, у Програмі Соціалістичної
єдиної партії Німеччини (СЄПН) (травень 1976 р.) було записано, що “на
сучасному етапі і в майбутньому буде продовжено курс на зміцнення
сільськогосподарських кооперативів на основі творчого використання ленінського
кооперативного плану” [209, с. 226]. Кооперація проголошувалася засобом
включення мас у соціалістичне будівництво і мала підпорядковане цьому лозунгу
економічне, соціальне та політичне значення. Споживча кооперація повинна була
стати організатором торгівлі на селі та господарською структурою, покликаною
здійснювати торговельний обмін між промисловістю і сільським господарством при
зайнятті панівних позицій в економіці державою. Їй відводилася роль впливу
переважно на сільське населення та здійснення державної політики на користь
державного сектора економіки. Промислова кооперація з часом була ліквідована,
бо участь у її діяльності робітників не відповідала теорії про революційну
місію пролетаріату. Розвиток сільськогосподарської виробничої кооперації не
тільки всіляко заохочувався, а й насильно впроваджувався, тому що відповідав
теорії включення дрібнобуржуазних верств сільського населення в соціалістичне
будівництво через кооперацію їх власності та праці, а колективне знеособлене
щодо власності господарство було зручною формою розпорядження його
господарськими результатами з боку держави. Але, на нашу думку, заохочення
сільськогосподарської кооперації здійснювалося через те, що державна
експлуатація сільськогосподарських кооперативів була найефективнішою з точки
зору економічних інтересів усіх інших суб’єктів суспільного та господарського
життя (крім колгоспників) формою і засобом вирішення економічних проблем
розвитку. Щоправда, в СРСР з 60-х рр. було розпочато наступ і на цю форму
виробничої кооперації шляхом адміністративного перетворення колгоспів у
радгоспи. Так, у 1970-1980 рр. в Україні кількість колгоспів зменшилася на
2148, а кількість радгоспів зросла на 505. Відповідно зменшувалася і земельна
власн
- Київ+380960830922