Розділ 2
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ СТЕРЕОТИПУ ГЕРОЇЧНОГО
В ХУДОЖНІЙ СВІДОМОСТІ БРИТАНСЬКИХ РОМАНІСТІВ
60-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Репрезентативність британського роману з погляду теорії героїчного та стан вивчення цієї проблеми
У літературному житті Великобританії 60-х рр. ХХ ст. амплітуда коливається від захоплення борцем, який руйнує усталені стереотипи, до піднесення ідилічного, простого існування, незбуреного особистісними та соціально-політичними конфліктами; захоплення й ідеалізація змінюються нищівною сатирою в іронічній атмосфері кризової епохи.
При деконструкції героїчного образу для британських письменників характерним стає заповнення місця, яке традиційно посідав він, персонажем антигероїчного плану, що цілком вкладається в іронічний модус літератури ХХ століття. З одного боку, цей факт свідчить про переосмислення проблеми героїчного в інтелектуальних колах. З іншого, літературний герой руйнується як елемент літературного конвенціоналізму.
Як слушно зауважує В. Філюшкіна, гіркий досвід історії ХХ століття визначив категоричність етичних вимог до окремої людини, але, разом з тим, змусив її "переглянути уявлення про моральність і піддати сумніву безумовність звичних моральних категорій, таких як добро - зло, справедливо - несправедливо, правильно - неправильно [164, 95], що власне потягнуло за собою і перегляд понять героїчного і філістерського.
На матеріалі британської та американської літератури 50-х років проблему антигероїчного та його стосунку до героїчного як теоретичне питання розглядає І. Гассан, який простежує його генезу, починаючи з постаті архаїчного героя, з одного боку, а, з другого, - з дегероїзованих персонажів літератури ХІХ століття. Він доходить висновку, що сучасний антигероїзм має небагато спільного і з першим, і з другим, а домінування антигероя в сучасній літературі "доводить не те, що роман досяг свого апокаліпсу, як звично твердять деякі критики, а те, що точка сходження "Я" і соціальної історії є рухливим фокусом", який "зараз ближчий до "Я", аніж до суспільства" [218, 61-62].
У повоєнний час на художніх параметрах героя в контексті ознак детективного жанру у творчості Ч.-П. Сноу та Дж. Фаулза зосереджується Б. Г. Ерікссон [206]. Проблема співвідношення героїчного та філістерського у творчості Дж. Апдайка та Дж. Фаулза раз-по-раз постає у дослідженні Дж. Ніері [237], а питання про опозицію філістерського та мистецтва як частини центральної теми Фаулзових творів 60-х років стає предметом вивчення В. Палмера [239].
Завдяки проблемно-тематичному та жанрово-стилістичному розмаїттю література Великобританії повоєнного періоду завжди перебувала в центрі зацікавлення російських і українських науковців. Вивченням британської літератури повоєнної доби займалося багато радянських літературознавців, серед яких виділялися В. Івашева [69; 70], А. Саруханян [135], А. Анікін [12], котрі у своїх ґрунтовних дослідженнях значну увагу приділили письменникам шістдесятих років. Проблема філістерського в опозиції до активного бунтарського начала у британській літературі 60-х років аналізується Г. Анджапарідзе [10]. Основною заслугою радянських літературознавців вважаємо те, що вони визначили найвагоміші постаті в літературному різноманітті 60-х і тим самим спрямували зусилля наступних поколінь дослідників. В. Івашева у численних монографіях виділила тенденції розвитку літератури повоєнної доби та окреслила основні течії британської літератури "другої хвилі". Зокрема вона вивчала філософський роман екзистенційної орієнтації, "робітничий роман", літературу "розсерджених молодих", які розвивалися поряд із творчістю соціально орієнтованих письменників старшого покоління (Сноу, Ґрін, Во). Особливу цінність складають її книги, присвячені зустрічам та листуванню з провідними письменниками Великобританії, у яких чільне місце належить висвітленню їхніх основних ідейно-естетичних поглядів ("Епістолярні діалоги"). В цілому радянське літературознавство зосереджувалось на особливостях висвітлення соціальної проблематики в романах британських авторів, неодмінно торкаючись і концепції людини. Зокрема значна увага приділялася дослідженню філософського змісту романів А. Мердок та В. Ґолдінґа [70; 98], особливостям розкриття соціальної проблематики у романах Ч.-П. Сноу, Ґ. Ґріна, І. Во, поширенню філістерських тенденцій у молодіжному середовищі та їх зображенню у творчості "розсерджених молодих" та у "робітничому" романі [10; 69; 135]. Характерною рисою британської літератури повоєнної доби вважається поглиблений психологізм, "пристрасне тяжіння до більш глибокого, ніж раніше, відтворення внутрішнього світу людини, притаманне письменникам, які сповідують неоднорідні естетичні ідеї, далеко не однорідних і в плані творчого методу" [127, 2]. Відповідно зростала зацікавленість формами вираження авторської свідомості з акцентуванням морально-етичних поглядів письменників [151; 165].
Українські вчені продовжували та поглиблювали вивчення філософсько-естетичних концепцій британської літератури, започатковане попередниками. Так, у працях Н. Ю. Жлуктенко [57] та С. Д. Павличко [122; 124] розкриті особливості філософської парадигми британських письменників, велика увага приділена вивченню жанру психологічного роману. Г. М. Костенко виділяє у творчості письменників, що дотримуються різних творчих методів, релігійно-філософську проблематику, і вважає, що після Другої світової війни у Великобританії відбулося "релігійне відродження", яке позначилося на проблематиці філософського роману [85, 3]. Н. Д. Білик звертає увагу на домінування у другій половині ХХ століття "роману про митця", окремо виділяючи проблему протистояння героя-митця ворожому філістерству. Зокрема дослідник пише, що англійським письменникам (Мердок, Фаулзу, Уейну) більшою чи меншою мірою притаманна "віра в мистецтво як ефективний засіб протидії процесам відчуження і дегуманізації, що набули великого розмаху в сучасному світі" [27, 20].
Українські науковці зосереджуються й на вивченні ок