РОЗДІЛ 2
ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ УТВОРЕННЯ БЕРЕГІВ
З ВІТРОВОЮ ПРИСУХОЮ НА ЧОРНОМУ МОРІ
2.1. Геолого-тектонічний фактор розвитку вітроприсушних берегів
Матеріали з геології Дніпровсько-Каркінітського регіону можливо знайти в багатьох літературних джерелах (автори П.К. Заморій, В.П. Зенкович, Невеський Є.М., О.П. Андріяш, М.В. Векліч, Г.І. Горецький, Є.Ф. Шнюков, Ю.П. Хрустальов, Д.І. Склярук та інші). При дослідженні цього регіону ми базувались саме на роботах цих вчених [25,28,29,79,80,81,105,106,121]. Крім цього при написанні цієї глави були використані матеріали вібросвердління морського дна, які були виконані експедиціями Одеського державного університету, а також матеріали колонкового свердління Причорноморської комплексно-розвідувальної експедиції Укрпівдгіпроводгоспу, Укрпівдгіпрокомунбуду, Чорномор НІІДІ проекту.
Тектонічна будова. Як відомо [86,105,106], досліджений регіон знаходиться на кордоні двох платформ: докембрійської Східноєвропейської та палеозойської Скіфської. Між цими платформами знаходиться зона розколів, що тягнеться через північну частину Азовського моря, затоки Сиваш та Каркінітську. Палеозойський складчастий фундамент Скіфської платформи обмежує Східноєвропейську платформу з півдня. Саме тут кристалічний фундамент розчленований грабеноподібними розломами широтного напрямку (Перекопсько-Сиваський, Каркінітський) (рис.2.1) [106,115]. В зв'язку з цим загальні риси тектоніки пов'язані з розташуванням та активністю таких тектонічно послаблених зон, як Головний Чорноморський, Бургасько-Жданівський, Одесько-Сиваський. Саме вони обумовили активність нових розломів в осадковому чохлі: Дніпровського, Кінбурнського, Тендрівського, Скадовського, Каланчацького, Бакальського. Усі вони розташовані між південним схилом Українського кристалічного щита, що здіймається на півночі, та зоною Каркінітсько-Сиваського прогину на півдні.
1234
Рис. 2.2. Умовні позначки до неотектонічної картосхеми узбережжя Дніпровсько-Каркінітської берегової області Чорного моря на рис. 2.1:
1 - тектонічно послаблені зони: А - Одесько-Сиваська, Б - Головна Чорноморська, В - Бургасько-Жданівська.
2 - чітко виражені розколини.
3 - нечітко виражені розколини, позначені в кружках: 1 - Дніпровський, 2 - Кінбурнський, 3 - Тендрівський, 4 - Скадовський, 5 - Перекопський, 6 - Тарханкутський, 7 - Донузглавський, 8 - Бакальський.
4 - сводові локальні підняття.
Сивасько-Каркінітський прогин складається з двох впадин: Сиваської та Каркінітської. В будові цього прогину велике значення мають розривні порушення в фундаменті. Ці порушення разом з іншими розколинами обумовлюють особливості блокової структури кристалічного фундаменту, склад та умови залягання осадкових гірських порід. Гетерогенні та різновікові утворення мають блокову будову, а це відображається на осадковому чохлі. Аналіз потужностей фацій осадків, які заповнюють прогин, свідчить, про його асиметричність: південний борт ускладнений мережею повздовжніх розривних порушень, є більш вузьким та крутим, а це вказує на більш інтенсивне прогинання вздовж берегів Криму, ніж вздовж берегів Джарилгацької та Тендрівської заток. Такі явища відкарбувалися на товщині та площі осадкового чохла.
Система розколин субширотного та субмеридіонального напрямків сприяє утворенню блоків. Ці блоки мають вертикальні рухи різних знаків, з різними швидкостями. Ці швидкості складають від (-0,1) до (+6,5) мм/рік, при цьому позитивні рухи відбуваються на південному схилі Українського щита, а негативні рухи відбуваються ближче до центру Каркінітсько-Сиваського прогину [28,29,105,106]. Згідно вимірюванням швидкостей седиментації, аналізу геологічної будови та рельєфу дна, на морському дні поширені негативні рухи зі швидкостями від1,5 до 8,6 мм/рік [54,79,80,86,129].
Певною мірою від тектонічної будови дослідженого регіону залежать абразійні, акумулятивні, еолові процеси, які мають розповсюдження в береговій зоні. А вже в залежності від розвитку цих процесів специфічними особливостями характеризуються динамічні та морфологічні особливості вітроприсушних берегів. Також від геологічної будови значно залежать умови господарського використання берегової зони та прибережних ділянок суходолу.
Голоценова історія. Як відомо [28,29,45,54,120], сучасні береги Чорного моря сформувались у голоцені, внаслідок взаємодії корінного суходолу з морськими водами, під впливом голоценової трансгресії. При цьому головне значення мали швидкості та амплітуди коливання рівня моря, з одного боку, та розчленування берегової смуги - з іншого. Формування контурів берегової лінії та рельєфу узбережжя дослідженого регіону обумовлені тектонічним режимом та структурно-геоморфологічними особливостями регіону [84,115]. Саме такого висновку дійшли вчені, які проводили інструментальні дослідження різноманітними методами в цьому регіоні (І.Н. Сулімов, Г.І. Іванов, Л.Г. Нікіфоров, Н.Н. Тращук, В.П Усенко та багато інших).
Багаторічні геологічні дослідження шельфу північно-західної частини Чорного моря дозволили виявити серію давніх берегових ліній (рис.2.3) [125]. Вони розповсюджені на різних батиметричних рівнях від (- 60-65) м до (+2-5) м. Найбільш давні релікти берегових ліній залягають на максимальних глибинах. З наближенням до берега та зменшенням глибини берегові лінії стають молодшими.
В районах сучасних Тендрівської та Ягорлицької заток, у Дніпровську стадію голоценової трансгресії (8,8 тис. років тому) (рис.2.5) зовнішня берегова лінія знаходилась за 5-7 км від сучасної. На місці Ягорлицької затоки розташовувалась вузька затока, залишкова форма одної з проток Дніпра. Приблизно 2500 років тому, коли рівень моря піднявся десь на 12-15 м, на місці Тендрівської затоки утворились дві великі бухти та почала формуватися сучасна Тендрівська коса. Став оформлятися давній Ягорлицькій лиман, який спочатку був відокремлений від моря двома косами, а його акваторія розвивалась по типу витягнутих (рис. 2.7).
На стику Ягорлицької та