РОЗДІЛ 2.ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1.Об'єкти досліджень
Об'єктом досліджень слугували насадження ялиці та ліси з її участю в Українських Карпатах.
Українські Карпати - частина східних Карпат, розташована в межах України. Вони простягаються з північного заходу на південний схід на 280 км. Ширина гірської зони - близько 100 км. Разом з Прикарпаттям і Закарпатською низовиною Українські Карпати займають територію понад 37 тис. км2 [47].
Географічне положення Українських Карпат, які завдяки значному підняттю разом із Західними Карпатами утворюють середньоєвропейський кліматичний бар'єр між панонською і балтійською кліматичними областями, накладає певний екологічний відбиток на загальні географічні риси території. Цим зумовлене велике біорізноманіття регіону. Так, в Українських Карпатах, що становлять 6.1% всієї території України, зареєстровано 860 видів лишайників (в Україні в цілому 1000 видів), 660 видів бріофлори (із 800 по Україні), вищих спорових 47 (67), голонасінних 10 (17), покритонасінних 1950 (3464) [238]. Всього в Україні - 4997 видів (разом з Кримом), в тому числі 500 культивованих і здичавілих у Карпатах 2012 видів.
Між фізико-географічними особливостями будь-якого, а особливо гірського, утворення та характером поширення рослинного покриву існує тісний зв'язок. Для розкриття особливостей поширення і росту ялиці білої детальніше зупинимось на тих показниках природних умов Українських Карпат, які зумовлюють її поширення в регіоні.
Пізнання геологічної будови є основою для правильного трактування поширення і закономірностей формування гірських рослинних комплексів.
Карпатська гірська система належить до найбільш молодих утворень Земної кулі і до альпійського циклу гороутворення. Основне її формування проходило в кайнозої, головним чином, в палеогені і неогені [23, 24, 51, 122, 277-279] та ін.
В межах української частини Карпатської геосинклінальної області виділяють 3 крупні тектонічні одиниці: 1.Передкарпатський крайовий прогин (зовнішня антиклінальна область); 2.Карпатську складчасту область (центральна синклінальна область); 3.Закарпатський внутрішній прогин (внутрішня антиклінальна область).
Геологічною особливістю Українських Карпат є те, що тут зовсім зникає внутрішня кристалічна смуга (додаток Б.1), а гірський хребет майже повністю складений потужними товщами крейдяного і палеогенового сланцево-піщаного флішу. Найбільш поширеними відкладами в складі флішу є пласти різноманітних пісковиків, глини, мергелю, рідше вапняки і конгломерати. Флішові Карпати займають 84 % загальної площі Карпат і прилеглих прогинів [70].
Палеогенові відклади найбільш широко представлені в скибовій зоні. Неогенові вулканічні породи поширені на Вигорлат-Гутинському хребті і цілком відсутні в гірській частині Карпат. Вони включають андезити, андезитобазальти, вулканічні туфи, трахіти, дацити. Юрські відклади наявні в складі порід Передкарпатського і Закарпатського прогинів, а також у Мармароській зоні. Відклади крейдового періоду поширені в складчастих Карпатах і внутрішній зоні Передкарпатського крайового прогину.
Найбільш древні метаморфічні породи, що належать до палеозою, - кристалічні сланці, кварцити, мають обмежене поширення в Рахівському кристалічному масиві та в Чивчинських горах. Серед карбонатних порід, які є малопоширеними, домінуюча роль належить мергелям.
Східні Карпати є типовими середньовисотними горами; лише в деяких місцях висоти перевищують 2000 м над рівнем моря. Їх орографічна будова є складна; характерне поздовжньо-зональне розташування гірських масивів, які паралельними хребтами простягаються з північного заходу на південний схід. У поперечному напрямку Карпати розділяються поздовжніми долинами приток Дністра і Тиси на менші гірські масиви (додаток Б.2).
Для рельєфу Українських Карпат характерна асиметричність хребтів (південно-західні схили більш виположені в порівнянні з північно-східними). Максимальні гірські вершини зміщені на південний захід, а Закарпатська низовина на 250-300 м розташована нижче Прикарпаття. Зростання абсолютних і відносних висот також спостерігається в напрямку з північного заходу на південний схід (до Чорногори). Зумовлено це складною історією орогенезу карпатської гірської системи. Значну роль в утворенні і геологічному розвитку Карпат відіграли інтенсивні тектонічні рухи земної кори в кінці палеогену.
Подальше формування рельєфу проходило під впливом зледенінь, водно-ерозійної дії рік, карстових та інших явищ.
Найвищі вершини, що утворюють орографічну "вісь", розташовані по лінії Полонинського хребта (додаток Б.3). На північний схід від Полонинсько-Чорногорського масиву розташований ланцюг гірських хребтів Зовнішніх Карпат з меншими висотами (Верхньо-Дністровські і Сколівські Бескиди, Скибові Карпати та Покутсько-Буковинські Карпати). Між Зовнішніми та Полонинсько-Чорногірськими Карпатами розташована Водороздільно-Верховинська область, для якої характерні плосковершинні підвищення з пологими схилами.
Південний ланцюг гір утворюють Вигорлат-Гутинський хребет і Мармароський кристалічний масив, відомий ще під назвою "Гуцульських Альп". Близько 88.5% площі Карпат займають гори висотою 500-1250 м [70].
Українські Карпати розташовані на головному європейському водорозділі, звідки річки стікають в Балтійське і Чорне моря. Річки мають типовий гірський характер: вони відрізняються значним нахилом русел, швидкою течією, невиробленим профілем, незначною глибиною, а також бурхливими паводками. В зоні Українських Карпат налічується більше 6000 річок і потічків [114]. Густота річкової сітки складає біля 1.10 км/км2 [275].
Своєрідність геологічної будови і орографії окремих гірських хребтів істотно впливає на формування клімату, ґрунтового покриву, гідрологічних умов, а в підсумку і на поширення рослинності.
Клімат Карпат характеризується як перехідний від помірно-антлантично-континентального до континентального східноєвропейського. Під впливом радіаційних і
- Київ+380960830922