РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика груп хворих
Обстежено 201 пацієнта, серед них чоловіків - 106 , жінок - 95. З них проліковано 167 хворих з абдомінальними гнійно-септичними ускладненнями в післяопераційному періоді у віці 17-81 років (основна група).
Контрольну групу склали 34 практично здорових пацієнти у віці 24-69 років: 18 чоловіків і 16 жінок.
Таблиця 2.1
Причини абдомінальних гнійно-септичних ускладнень*
ПричиниВік хворих у рокахдо 40р.40-60рр.після 60р.Гангренозно-флегмонозний деструктивний апендицит859Деструктивний холецистит124Проривна виразка шлунка або ДПК71214Кишкова непрохідність4616Деструктивний панкреатит443Поранення черевної порожнини з розривом порожнистих органів542Гнійне запалення маткових труб та яєчників1226-Інші захворювання379Всього446657
Примітка. * ? ускладнення: поширений (фібринозно-гнійний, гнійний, каловий) перитоніт.
За ступенем тяжкості перебігу перитоніту в післяопераційному періоді, згідно з узагальненою класифікацією Б.О.Мількова і співавторів (1991 р.), хворі були поділені на 2 групи: ІІІ-А ступінь - 103 хворих, ІІІ-Б ступінь -64 хворих.
Рис. 2.1 Характеристика пролікованих та обстежених хворих за ступенем важкості перебігу перитоніту в післяопераційному періоді
Усім хворим було проведено оперативне лікування: лапаратомію, ліквідацію вогнища запалення, санацію і дренування очеревинної порожнини.
Хворим ІІІ-Б ступеня тяжкості перебігу перитоніту в 16 випадках застосовувалась повторна відкрита санація очеревинної порожнини.
У роботі зосереджена увага на 167 хворих без супутніх захворювань (якщо у хворих і були вікові зміни та супутні захворювання, то в межах компенсації). До виникнення основного захворювання у 36 хворих спостерігалися незначні розлади системи кровообігу (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба з недостатністю кровообігу І-ІІА), органів дихання (хронічний бронхіт з дихальною недостатністю І-ІІА), нирок та інших систем.
Розповсюджений (дифузний, розлитий, загальний) перитоніт ? одне з найважчих абдомінальних гнійно-септичних ускладнень в післяопераційному періоді ? був зареєстрований у всіх хворих. У процесі лікування помер 21 хворий на задавнений розповсюджений перитоніт.
Проліковані хворі були поділені на 4 групи.
Хворі першої групи (56 пацієнтів) ? це хворі з абдомінальними гнійно-септичними ускладненнями, які отримували традиційне етіопатогенетичне лікування (інфузійно - трансфузійна терапія - розчини глюкози, електролітів, колоїдні плазмозамінники, білкові препарати в дозі 40-50 мл/кг на добу; антибіотикотерапія - 2 антибіотики цефалоспорини і аміноглікозиди в/в, в/м або в оочеревинну порожнину, метрогіл, антикоагулянтна терапія, гемоділюція та форсований діурез, при необхідності ? кардіостимулююча терапія симпатоміметиками), яким не застосовували в комплексному лікуванні гіпербарооксію та даларгін.
Другу групу (32 пацієнти) склали також хворі з гнійно-септичними ускладненнями (поширеним дифузним, розлитим і загальним фібринозно-гнійним перитонітом у токсичній фазі), які паралельно з аналогічною традиційною етіопатогенетичною терапією отримували щоденно один сеанс ГБО протягом 6-8 днів у стандартних терапевтичних режимах: вимивання (4 хв.), компресії (швидкість 0,1атн/хв), ізопресії (1,9-2,0 ата) і декомпресії (швидкість 0,1 атн/хв), при експозиції ізопресії 40-50 хв.
Хворі третьої групи (44 пацієнти) отримували разом із традиційною етіопатогенетичною терапією впродовж 6-8 днів даларгін у дозі 25 мкг/кг через 12 годин.
Хворим четвертої групи (35 пацієнтів) разом із аналогічною терапією щодня проводили один сеанс ГБО, як хворим другої групи, і вводили даларгін, як хворим третьої групи.
Експериментальний перитоніт у щурів моделювали шляхом введення в очеревинну порожнину із розрахунку 0,5мл 30%-го калового завису щурів на 100г маси тварини. При відкритті очеревинної порожнини уже через 24 години після введення калового завису було виявлено дифузний запальний процес з ексудативними та деструктивними змінами і домішками фібрину з відсутністю перистальтики, тобто типову картину розлитого калового перитоніту.
Спочатку було вивчено вплив гіпербарооксії та даларгіну на здорових щурах, а на наступному етапі - на щурах з гострим експериментальним перитонітом. Усіх тварин (204 щури-самці) поділили на 8 груп.
Першу групу (21 щур) склали тварини, яким внутрішньом'язово вводили 0,5мл фізіологічного розчину натрію хлориду на 100г маси щура двічі на добу через 12 год. протягом експерименту.
Тваринам другої групи (21 щур) внутрішньом'язово вводили даларгін із розрахунку 500мкг/кг на добу (двічі на добу через 12 год. по 250 мкг/кг) впродовж експерименту.
Тваринам третьої групи (21 щур) вводили внурішньом'язово фізіологічний розчин натрію хлориду, як тваринам першої групи, і також проводили у сконструйованій нами портативній барокамері для дрібних тварин один сеанс ГБО щоденно впродовж 60 хв. під тиском кисню в 2,8?3 ата зі швидкістю компресії 0,2 атн/хв і декомпресії 0,2 атн/хв при температурі 25±0,5?С і вологості 70%.
Сконструйована нами портативна барокамера для дрібних тварин - це місткість із листової сталі товщиною 3 мм, довжиною - 450мм, шириною 300 мм, висотою 350 мм. У верхній частині барокамери є отвір 200?200 мм, який призначений для поміщення тварин у барокамеру. Отвір закриває металічна кришка товщиною 3 мм, яку фіксують 12 болтів. Герметизацію забезпечує гумова прокладка. На верхній частині барокамери встановлено впускний і випускний крани та манометр. Впускний кран з'єднаний з кисневим балоном місткістю 10л через редуктор, який знижує тиск О2 до 5атм (рис. 2.2).
Рис. 2.2 Схема портативної барокамери для дрібних тварин
1. Кришка з гумовим ущільнювачем.
2. Манометр.
3. Впускний кран.