РОЗДІЛ 2.
ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН
2. 1. Еволюція греко-українських відносин.
Початок історичних зв'язків сучасного українського та грецького народів відноситься до порівняно недавньої доби. Це пояснює відсутність спеціальних узагальнюючих робіт з історії греко-українських відносин впродовж усього розвитку обох культур. І все ж українська історіографія на відміну від грецької зуміла навіть в складних умовах розвитку історичної науки в Російській імперії та в СРСР закласти підвалини вивчення історії греко-українських відносин.
Передумови їх творення виникли ще в І тис. до н.е. В українській історіографії вже відмічалась значимість грецької античної спадщини в розвитку різних сторін буття України. Вже на початку ХХ ст. історики підкреслювали, насамперед, посередницьку роль давньогрецьких міст-колоній Північного Причорномор'я як в господарському, так і в культурному аспекті. В кінці ХХ ст. історики підходять до цього питання з позицій узагальнення, відмічаючи вплив давньогрецьких тенденцій на формування економічної спеціалізації Південної України впродовж тривалої історичної перспективи [II. 47. 79 - 84; II. 36. 56 - 59]. Проте навіть в античні часи зв'язок не був шляхом з одностороннім рухом, а мав характер взаємодії, найяскравішим прикладом чого є так званий "звіриний стиль" грецьких ювелірних виробів.
Появою греків на теренах майбутньої України була започаткована в політичній історії регіону проблема чорноморської геополітики в її широкому розумінні - ролі Чорного моря в житті народів, що населяли його береги [II. 52. 48 - 56; II. 40. 30]. Вона присутня в тому чи іншому варіанті практично в кожному історичному періоді України. Найбільш зримо геополітика моря в українсько-грецьких відносинах постає в її комунікаційному аспекті: чорноморський шлях надовго залишався єдиною артерією зв'язку між обома народами.
Нарешті, античний спадок став однією із підвалин слов'янської цивілізації. М.Грушевський справедливо зазначив необхідність вивчення дороги розвитку свободи, рівності, культури греків, бо вони раніше за всіх у Європі пройшли тим шляхом, яким тільки тепер проходить Україна [II. 43. 4]. Непересічне значення має грецький вплив в царині літератури, філософії, мистецтва.
Неоднозначно сприймається в літературі візантійсько-слов'янський діалог. Взаємини Візантійської імперії, в якій греки відігравали провідну роль, з давньоруською державою з центром у Києві проходили впродовж більш ніж півтисячоліття в рамках відносин між центром і периферією, між імперією та варварською державою. Походи князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира на візантійські володіння відповідали характеру міждержавних взаємин того часу, сприяли встановленню регулярних політичних, торговельних та культурних відносин між Константинополем і Києвом. Визначною подією розпочатих візантійсько-київських контактів стало запровадження християнства на українських теренах, що вело до утвердження візантійського впливу в Давній Русі і розглядалось візантійськими політиками як визнання васальної залежності від імперії [II. 70. Т. 1. 107, 121]. Воно супроводжувалось встановленням церковної організації, яка підпорядковувалась юрисдикції візантійського патріарха. Грецьке духовенство стало провідником поширення грецької та слов'янської писемності, візантійської матеріальної та духовної культури.
Ступінь візантійської присутності у Східній Європі виявився настільки значним, що після розколу християнства в ХІ столітті Київ залишився у сфері православного християнства Константинополя. Наслідки цієї історичної події сягають сьогодення, а дискусії з приводу оцінки візантійського впливу на слов'янський світ, в тому числі й Україну, ведуться вже впродовж століть. Не обминули вони й українську історіографії, особливо гостро розгорнувшись в першій половині ХХ ст. Одна точка зору представлена негативними оцінками С.Томашівського, який наголошував на тому, що візантинізм привів до "культурної відсталості українського народу до самих новіших часів" та відірвав Україну від ідейного і громадянського життя Західної Європи. Другий підхід представлений М.Грушевським та І.Лисяк-Рудницьким, з погляду яких культура Київської Русі прирівнювалась до "найбільш розвинених частин тогочасної Європи" [II. 186. 79; II. 43. 528 - 529; II. 97. 7 - 8].
В сучасній історіографії проблема інтерпретації візантійського впливу не розглядається настільки категорично і в такому протиставленні. Наголос робиться на спільних рисах візантійської і слов'янської культур, що створили фундамент єдиної цивілізації. Спочатку, в ХІХ ст. російські вчені В.І.Ламанський і А.С.Будилович визначили її як "греко-словянський світ". Вже в ХХ ст. італійський славіст Р.Піккіо став користуватись терміном "слов'янська ортодокса", тобто цивілізація заснована на кирило-мефодіївській традиції мови і писемності та східноправославній вірі. На противагу такій оцінці Д.Оболенській, вказавши на ігнорування політичних чинників, запропонував поняття "візантійської співдружності націй" [II. 94; II. 29; II. 138; II. 123].
Падіння Галицько-Волинського князівства в 1349 р. та Візантійської імперії в 1452 р. привело до втрати обома народами власної державності. Однак османське панування було надзвичайно важким і велика кількість греків, насамперед духовенство, освічені люди, торговці залишила Балкани та переїхала до інших країн, в тому числі і на українські землі. Вони внесли значний вклад в культурне піднесення України та в боротьбу з католицьким впливом. Найвідомішим освітянським осередком XVI - XVII ст. була Острозька академія. В ній працювали грецькі вчені Емануель Мосхопуло, Георгіос Памідіс, викладали грецькі єпископи Феофаній, Тимофій, Євстафій, майбутній патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, відвідували відомі ієрархи грецької церкви Ієремія Пелагонський, Неофіт Софійський, Діонісій Тирновський. Не обминали греки і Львів. Першим ректором братської школи був колишній еласонський єпископ Арсеній Грек, один із авторів першо
- Київ+380960830922