Формування інтелектуального капіталу підприємства

Розділ 2
особливості аналізу інтелектуального
капіталу на підприємствах україни
2.1. Визначення можливостей ідентифікації інтелектуального капіталу на
підприємствах України
Із розвитком технологій в розвинених країнах Заходу в фінансовому відношенні
спостерігається зменшення суми коштів, які авансуються на такі фактори
виробництва, як сировина, матеріали та робоча сила, а отже, внаслідок цього
відбувається скорочення оборотного капіталу підприємств. При цьому основний
капітал збільшується за рахунок накопичення нематеріальних активів, інших
об'єктів інтелектуальної власності та відповідного розвитку організаційних
знань, хоча це збільшення поки що не завжди можна точно оцінити.
Для розробки методичного забезпечення процесів формування інтелектуального
капіталу на підприємствах України необхідно визначити стан використання його
складових.
Як вже зазначалося в п. 1.3 дисертації, з точки зору відносин власності до
інтелектуального капіталу підприємства належать об’єкти права інтелектуальної
власності.
Згідно з працями [14; 16] до інтелектуальної власності належать права, які
відносяться до літературних, художніх та наукових творів, виконавської
діяльності, винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних
знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень,
до захисту від недобросовісної конкуренції, а також інші права на результати
інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній
сферах.
Всі об’єкти інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи: об’єкти
промислової власності, на які державою видаються офіційні охоронні документи, і
авторські твори, які охороняються авторським правом.
об’єкти авторського права регламентуються Всесвітньою конвенцією про авторське
право 1952 року та Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх
творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року) [13].
Об’єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові
зразки, товарні знаки, фірмові найменування, які визначені Паризькою конвенцією
про охорону промислової власності від 20.03.1883 року (перерозглянута
14.07.1967 року) [15].
Згідно із законодавством України до об’єктів промислової власності належать:
винахід – технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам
патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності)
[6];
корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою
[6];
промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього
конструювання. Від корисної моделі промисловий зразок відрізняється тим, що
право на корисну модель охороняє технічну сутність виробу, тоді як право на
промисловий зразок охороняє зовнішній вигляд виробу [7];
знак для товарів та послуг – це знак-позначення, за яким товари та послуги
одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб [8].
Права на об’єкти промислової власності охороняються державою і підтверджуються
офіційними охоронними документами – патентами, ліцензіями та авторськими
свідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чи свідоцтва забезпечує
патентовласнику монопольні права на використання його промислової власності,
причому це практично єдиний вид монополії, що заохочується й охороняється
державою.
За результатами обробки даних, наведених у роботах [183, с. 342; 182, с. 364],
можна виявити динаміку надходження та використання об’єктів промислової
власності в Україні за 2001 та 2002 роки відповідно до рис. 2.1 і рис. 2.2.
Рис. 2.1. Надходження та використання об’єктів промислової власності за 2001
рік
Рис. 2.2. Надходження та використання об’єктів промислової власності за 2002
рік
Як видно з рис. 2.1, із запатентованих об’єктів промислової власності реально в
2001 році було використано більше половини. У 2002 році (рис. 2.2) було
отримано приблизно однакову кількість охоронних документів України на об’єкти
промислової власності порівняно із 2001 роком, однак реально використано на
підприємствах було половину цих об’єктів. Ця тенденція свідчить про те, що
значна частина досліджень та розробок залишається незадіяною на підприємствах.
Тобто, підприємства недоотримують дохід від впровадження запатентованих
об’єктів промислової власності.
На основі обробки даних, наведених в [182, с. 361], можна простежити динаміку
розподілу інноваційних витрат у промисловості (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Динаміка інноваційних витрат у промисловості
З рис. 2.3 можна зробити висновок про те, що авансування коштів підприємствами
України в процеси наукових досліджень, а також в придбання таких об’єктів
інтелектуального капіталу, як права на патенти, ліцензійне використання
винаходів, корисних моделей, промислових зразків, безпатентних ліцензій,
ноу-хау, технологій тощо, перебуває на досить низькому рівні порівняно із
вкладеннями в основні засоби виробництва, де простежується тенденція до
зростання.
Як свідчить аналіз даних [182, с. 359], наведених на рис. 2.4, таке становище
обумовлено тим, що фінансування процесів науково-технічних робіт із коштів
держбюджету знаходиться на низькому рівні, а власних коштів у підприємств
недостатньо.
Рис. 2.4. Динаміка фінансування наукових та науково-технічних
робіт в Україні за джерелами фінансування
Як видно з рис. 2.4, недостатнє фінансування наукових та науково-технічних
робіт за рахунок внутрішніх джерел на вітчизняних підприємствах частково
покривається коштами вітчизняних та іноземних замовників.
Іншою, але не менш важливою, є проблема відображення інтелектуального капіталу
підприємства в бухгалтерській та фінансовій